Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

— Ви в цьому впевнені?

— Що його катували?..

— Ні, що то була Лісбет Саландер?

— Я переглянув усі фото в інтернеті, тож сумнівів не маю. Решта теж збігається, знаєте… — Чарро затнувся, ніби соромлячись. — Вона роздяглася до пояса, бо футболка була потрібна їй для пов’язки, і, коли вона трохи повернулася, щоб перебинтувати плече, я побачив на її спині, аж до самих лопаток, здоровенне тату дракона. Про нього згадувалось в одній давній газетній статті.

Еріка Берґер прибула до Ґабрієллиного літнього будиночка на острові Інґаре з двома великими пакетами з їжею, паличками крейди, папером, кількома складними пазлами і ще з чимось. Але Авґуста й Лісбет там не побачила. Зв’язатися з Саландер теж ніяк не виходило. Вона не відповідала ні через «Редфон», ні через зашифрований канал зв’язку, і Еріка з хвилювання не знала, де приткнутися.

Ситуація, як не крути, уявлялася їй вкрай тривожною. Звичайно, Лісбет — не велика прихильниця загальних фраз чи заспокійливих слів. Проте вона ж сама просила знайти їй надійну криївку. Крім того, на ній лежала відповідальність за дитину, і, якщо вона не озивається на виклики, значить, їй, мабуть, дуже погано.

Еріка вилаялась і вийшла на терасу просто неба — ту саму, де вони з Ґабрієллою сиділи й теревенили про можливість сховатися відсвіту. Це було лише кілька місяців тому, а здавалося, що дуже давно. Тепер тут ані столів, ані стільців, ані пляшок — тільки тиша, сніг, гілля й принесене ураганом сміття. Складалося враження, ніби саме життя покинуло цю місцину, і спогад про свято раків лише посилював відчуття занедбаності будинку. Свято сховалось у стінах, немов примара.

Еріка повернулася на кухню й поклала в холодильник їжу, що її можна було розігрівати в мікрохвилівці: фрикадельки, пачку спагеті з м’ясним соусом, сосиски по-строганівському, рибні запіканки й картопляні котлети, — а також купу ще паршивішої провізії, яку порадив купити Мікаел, зокрема піцу, пиріжки, картоплю фрі, кока-колу, пляшку віскі «Талламор Дью», блок сигарет, три пакети чипсів, карамельки, три шоколадні кекси й батончики зі свіжою локрицею. На великий круглий кухонний стіл Еріка виклала папір для малювання, палички крейди, олівці, гумку, лінійку та циркуль. На верхньому аркуші паперу вона намалювала сонце й квітку, написавши чотирма теплими барвами: «Ласкаво просимо!»

Будинок містився на вершині гори, неподалік пляжу, і побачити його здалеку було неможливо: споруду надійно захищали густі сосни. Там було чотири кімнати, а в центрі — велика кухня зі скляними дверима, що виходили на терасу. Крім круглого обіднього стола, в кухні стояли старе крісло-гойдалка та два потерті й просиджені дивани, які завдяки новим червоним пледам видавалися симпатичними й зручними.

Жити в такому будинку, очевидно, було приємно. До того ж, мабуть, він міг правити за чудову криївку. Еріка залишила двері відчиненими, поклала ключі, як вони й умовились із Лісбет, у верхню шухляду шафи в передпокої й подалася вниз дерев’яними сходами, що йшли крутим схилом гори. Це був єдиний підступ до будинку для того, хто приїхав машиною.

Небо стало темним і неспокійним, знову подув сильний вітер. Жінці було важко на серці, і її настрій зовсім не поліпшився від того, що дорогою додому вона почала думати про Авґустову матір. З Ганною Балдер Еріка ніколи не зустрічалась і до її фанатів аж ніяк не належала. Ганна грала переважно сексапільних і водночас простуватих жінок. Усі чоловіки вважали її героїнь за легкодоступних дівуль. А Еріка за типове вважала те, що в кіно показували саме таких персонажів. Але це все залишилось у минулому, і тепер Берґер соромилася свого колишнього неприязного ставлення до Ганни. Вона була до Ганни Балдер занадто суворою — так часто трапляється, коли мова заходить про гарненьких дівчат, що дуже рано досягають великого успіху.

У наші дні, коли Ганна вряди-годи з’являлась у якомусь хоч трохи значному фільмі, її очі випромінювали, скоріше, стриману печаль, надаючи її ролям глибини, і — звідки Еріка могла знати? — та печаль була справжня. Ганні Балдер доводилося нелегко, а останньої днини й поготів. Еріка від самого ранку наполягала на тому, щоб її відвезли до Авґуста. Журналістка вважала, що в такій ситуації дитина, як ніколи, потребує матері.

Однак Лісбет, яка тоді ще підтримувала з ними зв’язок, висловилася проти цієї ідеї. Вона написала, що поки невідомо, звідки стався витік інформації, і цілком можливо, що саме з оточення матері. Лассе Вестман — один з тих кому, не можна довіряти — цілий день, здається, не виходив з дому, щоб не потикатися на очі журналістам, які чатували надворі. Ситуація уявлялась безнадійною, і Еріці це не подобалося. Вона сподівалася, що «Міленіум» зможе гідно й грунтовно описати цю історію, без великих неприємностей для журналу чи для когось іншого.

У Мікаелових здібностях вона й на мить не сумнівалася, а надто коли він мав такий вигляд, як тепер. Крім того, йому допомагає Зандер… До Андрея Еріка була небайдужа. Красивий хлопець, якого іноді помилково сприймають за гея. Нещодавно за вечерею вдома в них з Ґреґером у Салтшебадені він розповів свою історію життя, яка ще більше підсилила її симпатію.

Коли Андреєві минув одинадцятий рік, він утратив батька й матір підчас вибуху бомби в Сараєві. Після того жив у Тенсті, на околиці Стокгольма, в материної сестри, що не розуміла ні його інтелектуальних здібностей, ні психологічних травм. Як померли батьки, Андрей не бачив. Проте його тіло реагувало так, ніби він знемагає на посттравматичний стрес. Зандер донині не любив гучних звуків і різких рухів. Йому страшенно не подобалося, коли в ресторанах або в громадських місцях стояли покинуті сумки, і він так пристрасно ненавидів насильство та війну, як ніхто з тих, з ким Еріці доводилося стикатися в житті.

У дитинстві він знаходив притулок у власних світах, поринав у фентезі, читав поезію, біографічну літературу, обожнював Сільвію Плат, Борхеса й Толкіна, вивчив усе, пов’язане з комп’ютерами, і мріяв писати несамовиті романи про кохання й людську трагедію. Невиправний романтик, він сподівався великими пристрастями загоїти свої рани й нітрохи не журився тим, що відбувається в суспільстві й у світі. Одного вечора, коли йому було вже десь під двадцять років, він сходив на публічну лекцію Мікаела Блумквіста в Стокгольмському інституті журналістики, і це змінило його життя.

Блумквістове завзяття змусило його розплющити очі й ширше подивитися на світ, що стікав кров’ю від несправедливості, нетерпимості й корупції. Замість сльозливих романів Андрей почав мріяти про написання соціально-критичних статей, а невдовзі після цього прийшов у «Міленіум» і запитав, чи може він щось зробити для них: варити каву, вичитувати коректи, бігати в доручених справах. Еріка від самого початку побачила в його очах вогонь і дозволила йому виконувати невелику роботу: замітки, попередні дослідження, короткі портрети. Та насамперед вона звеліла йому вчитись, і він узявся до навчання з такою ж енергією, як і до всього в своєму житті. Андрей вивчав політологію, засоби масової комунікації, економіку та міжнародні конфлікти і заразом підробляв у «Міленіумі» на тимчасових посадах, марячи стати відомим журналістом-дослідником — точнісінько таким, як Мікаел.

Проте, на відміну від інших репортерів-дослідників, Зандер не копав заглибоко. Він лишився романтиком і досі мріяв про велике кохання. Еріка з Мікаелом присвятили чимало часу його любовним проблемам. Жінки тяглися до Андрея, але так само легко й кидали його. Можливо, він був занадто відчайдушний у своїй хоті, і багатьох жінок, либонь, лякала інтенсивність його почуттів. А ще, певно, він досить нерозважно розповідав про свої вади й слабості. Зандер був надміру відвертий і прозорий, надміру хороший, як сказав би Мікаел.

Однак Еріка вважала, що Андрей уже помалу позбувається юнацької вразливості. В усякому разі вона помічала це в його статтях. Його дике прагнення простягти руки й торкнутись усіх, яке переобтяжувало його письмо, змінилось ефективнішим і прозаїчнішим стилем. Вона знала, що тепер, коли йому випала нагода допомогти Мікаелові з Балдеровою історією, він зробить усе можливе й неможливе.

Згідно з планом, Блумквіст писатиме велику центральну статтю, а Зандер допомагатиме йому збирати матеріал, а також напише деякі пояснювальні супутні нариси та портрети. Еріці видавалося це багатонадійним.