Розділ «Частина I Невсипуще око»

Минула приблизно хвилина, перш ніж Петер Блум зрозумів, що схопили вони не горезвісного злочинця, а актора Лассе Вестмана, що й справді досить часто грав бандитів і кілерів на екрані, але навряд чи був у розшуку. Це відкриття не додало Петерові спокою. І не тільки через розуміння, що не слід було йти від дерев, а й тому, що цей інцидент може призвести до скандалу та гучних газетних заголовків.

Він знав, що Вестманові вчинки занадто часто потрапляють у вечірню пресу, і на вигляд актор був не надто щасливий. Він стогнав і лаявся, силкуючись зіп’ятися на ноги, а Петер намагався з’ясувати, що той робив тут серед ночі.

— Ти тут живеш? — запитав він.

— З якого дива я мушу перед тобою виправдуватись? Ані чорта я тобі не скажу! — просичав Вестман.

Тоді Петер повернувся до Дана, щоб спробувати зрозуміти, з чого почалася ця вся драма. Але той уже стояв осторонь, розмовляючи телефоном, очевидно, з Балдером. Йому, певно, хотілося продемонструвати старанність і повідомити про затримання підозрюваного, якщо це справді був підозрюваний.

— Ти нишпорив по обійстю професора Балдера? — спитав знову Петер.

— Ти, що, не почув? Я вам ані чорта не скажу. Якого біса? Я тут мирно прогулююся, і раптом з’являється цей маніяк, розмахує пістолетом. Це обурливо! Ви знаєте, хто я?

— Мені це відомо, і, якщо ми перестаралися, прошу вибачення. Нам неодмінно ще випаде нагода про це поговорити. Але тепер у нас надзвичайно напружена ситуація, і я вимагаю, щоб ти негайно розповів, що за справа в тебе до професора Балдера. О ні, навіть не намагайся втекти!

Лассе Вестманові вдалось нарешті встати, і він явно не намагався нікуди тікати. Чоловік насилу тримався на ногах. Потім він досить драматично відкашлявся й різко сплюнув, проте плювок полетів не дуже далеко й, наче бумеранг, повернувся назад, прилипши до Вестманової щоки.

— Знаєш, що я тобі скажу? — промовив він, витираючи обличчя.

— Ні.

— Поганець у цій історії не я.

Петер знервовано глянув у бік води та алеї й знову замислився над тим, що ж він там бачив. Але поліціант не зрушив з місця, спаралізований абсурдністю ситуації.

— А хто ж? — запитав він.

— Балдер.

— Чому?

— Він забрав сина моєї подруги.

— Чому він зробив це?

— Це ти, бляха, питай не в мене, а в комп’ютерного генія! Цей виродок не має ніякого права тримати хлопця в себе, — сказав Вестман і понишпорив у внутрішній кишені піджака.

— Хлопця в будинку немає, якщо ти це маєш на увазі, — відповів Петер.