Розділ «Частина I Невсипуще око»

Усе почалося з давнього питання: чи жива ще справа її батька. Олександр Залаченко, Зала, не тільки вбив її матір і зіпсував їй дитинство. Він іще заснував і контролював злочинне угруповання, торгував наркотиками й зброєю, заробляв на експлуатації та приниженні жінок. Дівчина була певна, що таке зло ніколи не зникає, а просто змінює форму. Трохи більше року минуло з того самого дня, коли, прокинувшись на світанку в готелі «Замок Елмау» в Баварських Альпах, Лісбет почала розслідувати подальшу долю цього батькового спадку.

Більшість колишніх батькових поплічників обернулися на невдах, безпутних бандитів, огидних сутенерів чи дрібних злодюжок. Та жоден з них не став злочинцем такого ж рівня, як Зала, тому Лісбет довго була переконана, що організація після смерті Залаченка змінила профіль або й зовсім розсипалась.

А проте дівчина не відступалась і зрештою натрапила на інформацію, що повернула її пошуки в цілком несподіваному напрямку. То була згадка про молодого батькового учня — чоловіка на ім’я Зіґфрід Грубер.

Ще за життя Залаченка Грубера вважали за одного з найосвіченіших людей в організації. На відміну від своїх поплічників, він здобув університетську освіту в галузі бізнесу та комп’ютерних наук, яка, очевидно, стала йому за перепустку до високих кіл. Останнім часом його ім’я згадувалося в кількох розслідуваннях тяжких злочинів проти високотехнологічних компаній, як от викрадення інновацій, шантаж, торгівля конфіденційною інформацією та гакерські атаки.

Зазвичай Лісбет глибше в таких ситуаціях не копала. Не тільки тому, що це, попри причетність до справи Грубера, мало стосувалося до колишньої діяльності її батька. Адже ніщо не могло збентежити дівчину менше, ніж крадіжки нових технологій у кількох заможних бізнесових групах. Але потім усе змінилось.

У таємному звіті Центру урядового зв’язку Великої Британії, що потрапив Лісбет до рук, містилися кодові імена, пов’язані з бандою, до якої начебто належав Грубер. Ці імена запали їй у голову. Вона так і не змогла закинути цієї історії. Збираючи й складаючи докупи всю інформацію про банду, дівчина раз по раз натрапляла на чутки, нібито саме вони викрали Балдерову технологію штучного інтелекту, продавши її згодом російсько-американській ігровій компанії «Труґеймс».

Щоправда, джерело було ненадійне — один напіввідкритий гакерський сайт. Саме з цієї причини Лісбет і з’явилася на лекції професора в Стокгольмському технологічному інституті, поглузувавши з сингулярностей у глибині чорних дір. Принаймні то була одна з причин.