Розділ «Частина I Невсипуще око»

— Господи, Ґабрієлло, та тут уже поліція! Вони в мене простісінько під дверима.

— Чоловік не конче повернеться через головний вхід.

— Навіщо йому взагалі повертатися? У «Мілтоні» сказали, що він схожий на непробудного наркомана.

— Я в цьому не впевнена. Він тримає в руках якийсь ящик, якусь техніку… Усе ж краще не ризикувати.

Франс глянув на Авґуста, що лежав поруч.

— Я готовий переїхати завтра. Це, мабуть, піде на користь моїм нервам. Але сьогодні вночі я нікуди не поїду: ваші поліціанти — професіонали. Принаймні мені так здається.

— Ну, якщо ви наполягаєте, я подбаю, щоб Флінк і Блум не розслаблялись, а тримали під контролем усю садибу.

— Добре, але я телефоную не через те. Ви мені порадили go public, пам’ятаєте?

— Ну… так… Незвична порада від СЕПО, правда? Я й досі вважаю, що це хороша ідея, але воліла б, щоб спершу ви розповіли все нам. Ця історія починає викликати в мене недобрі передчуття.

— У такому разі поговоримо про це завтра вранці, коли виспимося. А поки скажіть, що ви думаєте про Мікаела Блумквіста з «Міленіуму»? Чи може він підійти для такої розмови?

Ґабрієлла розсміялася.

— Якщо хочете, щоб моїх колег побив грець, то неодмінно з ним поговоріть.

— Це так погано?

— У СЕПО люди уникають його, мов чуми. Тут зазвичай кажуть: якщо на твоєму порозі з’явився Мікаел Блумквіст, то тобі весь рік не щаститиме. Гелена Крафт якнайрішучіше відрадила б вас від цього.

— Але я питаю вас.

— Ну, тоді я відповім, що ваші міркування правильні. Він збіса хороший журналіст.

— А хіба його не критикували?

— Безперечно, про нього казали, що його найкращі дні минули, що він пише не надто позитивно й оптимістично чи ще щось таке. Однак він старомодний репортер найвищого калібру й копає глибоко. Ви маєте його контактні дані?

— Мій колишній помічник дав їх мені.

— Добре, чудово. Та, перш ніж зв’язатися з ним, ви повинні спочатку все розповісти нам. Обіцяєте?