Розділ «Частина I Невсипуще око»

— Що то за тип?

— Ну, важко отак узяти й визначити.

Юнас Андерберґ, певно, знову заходився переглядати записи.

— Але, може… не знаю… ні, зарано робити припущення, — сказав він.

— Кажіть, будь ласка, кажіть. Мені треба щось конкретне. Так мені буде легше.

— Гаразд, тоді є принаймні одна річ, і про неї можна сказати досить упевнено.

— Що це?

— Його хода. Чоловік ходить, наче вжив велику дозу наркотику. У тому, як він рухається, є щось зухвале й неприродне. Це може свідчити про те, що він звичайний наркоман і дрібний злодюжка. З другого боку…

— Так?

— …трохи насторожує те, як добре він приховує обличчя, та й…

Юнас знову замовк.

— Кажіть!

— Хвилинку…

— Ви розумієте, що через вас я нервуюся?

— Я ненавмисне. Стривайте...

Балдер завмер. З під’їзної дороги до його гаража долинув звук мотора.

— До вас гості.

— Що мені робити?

— Залишайтеся там, де ви є.

— Окей, — сказав Франс, залишаючись стояти, наче спаралізований, проте зовсім не там, де вважав Андерберґ.