Розділ «Частина I Невсипуще око»

— Точно. Але, можливо, я просто відчула легку гомосексуальну еротику. Мене неабияк потішило б, якби російські гангстери й узагалі російське керівництво приділяли б цьому більшу увагу.

— Ха, правда!

— Та насправді я згадую про це тільки для того, щоб ти мала ширший огляд, якщо ця плутанина потрапить тобі до рук. Розумієш, до цієї справи причетні деякі адвокати. Не дивина, так? Гакери крадуть чуже — адвокати легалізують украдене. Як там казав Балдер?

— Ми рівні перед законом, коли однаково розплачуємось.

— Атож. Хто має гроші на добру оборону, той може привласнити будь-що. Ти, певно, знаєш Балдерових юридичних опонентів? Вашингтонську фірму «Дакстоун і партнер».

— Еге ж.

— Тоді тобі відомо, що до них зазвичай звертаються технологічні фірми, прагнучи засудити винахідників і раціоналізаторів, які сподіваються дістати скромну винагороду за свої витвори.

— Ще відколи ми розбиралися з процесами винахідника Гокана Ланса.

— Теж моторошна історія, так? Але найцікавіше, що фірму «Дакстоун і партнер» згадано в перемовинах цього кримінального угруповання, які нам удалося перехопити й прочитати. Щоправда, її там названо Д.П. чи навіть просто Д.

— Тож «Соліфон» і ці негідники користуються послугами тих самих адвокатів?

— Здається, так. Та це ще не все. «Дакстоун і партнер» відкривають офіс у Стокгольмі, і знаєш, як ми про це довідалися?

— Ні, — відповіла Ґабрієлла, відчуваючи все більше напруження.

Їй хотілося якнайшвидше закінчити розмову й узятися до організації поліційної охорони для Балдера.

— Стежачи за угрупованням, — вела далі Алона. — Про новину прохопився Хабаров, а це свідчить про його тісний зв’язок з тією фірмою. В угрупованні знали про відкриття офісу ще до офіційного повідомлення. А в Стокгольмі «Дакстоун і партнер» мають об’єднатися зі шведським адвокатом на ім’я Кенні Брудін. Він раніше спеціалізувався на кримінальних справах і вславився тим, що занадто зближувався зі своїми клієнтами.

— Я пам’ятаю одну класичну фотографію, надруковану У вечірній пресі, де Кенні Брудін розважається за містом зі своїми бандитами, мацаючи якусь дівчину легких звичаїв, — сказала Ґабрієлла.

— Я бачила цей знімок і заклалася б, що найкраще почати розслідування цієї історії саме з пана Брудіна. Хтозна, може, саме він сполучна ланка між фінансовими магнатами та цим угрупованням.

— Я подивлюся, — сказала Ґабрієлла. — Але тепер мені треба зробити дещо інше. Почуємося.

Вона зателефонувала черговому у Відділі особистої охорони СЕПО. Цього вечора ним виявився не хто інший, як Стіг Іттерґрен. Їй аж у п’ятах застигло. Шістдесятирічний Іттерґрен мав надмірну вагу, любив хильнути, а ще більше — пограти в карти в інтернеті. Його часом називали пан Нічогонеможливо, тому Ґабрієлла пояснила ситуацію якнайсоліднішим тоном і зажадала, щоб професорові Франсу Балдерові з Салтшебадена щонайскоріше дали охоронців. Стіґ Іттерґрен звично відповів, що це буде дуже важко й, либонь, зовсім неможливо, а коли вона заперечила, натякнувши, що це наказ керівника СЕПО, він пробурмотів щось на зразок «сварлива сучка».

— Я цього не чула, — промовила вона. — Але глядіть, щоб ніяких затримок.

Без затримок, певна річ, не вийшло. Чекаючи, Ґабрієлла стукала пальцями по столу й шукала інформацію про «Дакстоуна і партнера» і про все, що розповіла їй Алона. Аж тут у неї виникло відчуття чогось тривожно знайомого.