Розділ «ДОДАТКИ»

Батька Еорла звали Леод. Він умів приборкувати диких коней; бо тоді на цій землі їх було багато. Він спіймав біле лоша, яке незабаром виросло, ставши сильним і гордим красенем-конем. Ніхто не міг його приборкати. Коли Леод зважився сісти на нього, кінь далеко відніс його й, урешті-решт, скинув, і Леод ударився головою об камінь і так помер. Тоді йому було тільки сорок два роки, а син його був шістнадцятирічним юнаком.

Еорл заприсягся помститися за батька. Він довго полював на коня і нарешті вистежив; його супутники очікували, що він спробує підійти на відстань польоту стріли й уб'є коня. Однак, коли вони під'їхали ближче, Еорл випростався і голосно крикнув: «Ходи сюди, Убивце, і я дам тобі нове ім'я!» На загальний подив, кінь подивився на Еорла, підійшов і зупинився біля нього, а Еорл сказав: «Я називаю тебе Фелароф. Ти любив свободу, і я не звинувачую тебе за це. Але тепер ти заборгував мені велику виру і тому служитимеш мені до кінця твоїх днів».

Тоді Еорл вискочив на нього, і Фелароф підкорився; Еорл поїхав додому без вузди та повіддя; й відтоді він завжди так їздив на ньому. Кінь розумів мову людей, хоча нікому, крім Еорла, не дозволяв сідати на себе. Саме на Феларофі Еорл прискакав на Келебрантське Поле; виявилося, що цей кінь живе так само довго, як і люди, і такими самими були його нащадки. Їх називали меарами — вони служили тільки королеві Марки або його синам до часів Тінебора. Люди говорили про них, що Бема (його елдари звали Ороме), напевно, привіз їхнього предка зі Заходу, з-за Моря.

З-поміж усіх королів Марки від Еорла до Теодена найбільше говорять про Гельма Молоторукого. Він був похмурим здорованем великої сили. У той час жив чоловік на ім'я Фрека, який заявляв, що він нащадок короля Фреавайна, хоча, як кажуть люди, він мав велику частку сірянської крові та був темноволосий. Фрека був багатий і могутній, володів землями на обох берегах Адорну[22]. Неподалік від витоків він побудував собі фортецю і мало зважав на короля. Гельм не довіряв йому, та запрошував на свої наради; і Фрека приїздив, коли хотів.

Одного разу він з'явився з великим почтом і попросив руки доньки Гельма для свого сина Вулфа. Та Гельм відповів:

— Ти дуже виріс, Фреко, з часу нашої останньої зустрічі, хоча, здається, здебільшого вшир.

Багато хто розсміявся, бо Фрека справді був череватий. Розлючений Фрека почав проклинати короля, а наостанок сказав:

— Старі королі, котрі відмовляються від запропонованого ціпка, можуть упасти на коліна.

Гельм відповів:

— Заспокойся! Одруження твого сина — дрібниця. Гельм і Фрека поговорять про це пізніше. А поки що король і його рада мають інші справи до обговорення.

Коли нарада закінчилася, Гельм підвівся, поклав важку руку на рамено Фреки і сказав:

— Король не дозволяє сварок у своєму домі, ходімо надвір, там просторіше.

І він вивів Фреку з Едораса в поле. Людям Фреки, котрі підійшли, він сказав:

— Залиште нас! Нам не потрібні свідки. Ми будемо розмовляти про приватні справи наодинці. Ідіть і поговоріть із моїми людьми!

Вони глянули і побачили, що людей короля та його друзів було набагато більше, ніж їх, і відступили.

— Тепер, сірянине, — сказав король, — ти маєш справу тільки з Гельмом, одним і без зброї. Однак ти вже сказав досить, і тепер моя черга говорити. Фреко, твоя дурість росте разом із твоїм черевом. Ти говориш про підтримку! Якщо Гельмові не подобається кривий ціпок, який кидають йому, він ламає його. Отак!

З цими словами він ударив Фреку кулаком із такою силою, що той упав додолу приголомшений і незабаром помер.

Тоді Гельм оголосив сина Фреки та його найближчих родичів ворогами короля; і вони втекли, бо Гельм одразу вислав своїх вершників до західних кордонів.

Через чотири роки (2758 р.) для Рогану настали важкі часи, а з Ґондору не могли вислати допомоги, бо на нього напали три флотилії корсарів, і на всіх його узбережжях точилася війна. Тоді ж на Роган знову напали зі Сходу, а сіряни, скориставшись цим, перетнули Ізен і напали з боку Ізенґарда. Невдовзі виявилося, що їхнім проводирем був Вулф. Сили їхні були великі, бо до них приєдналися вороги Ґондору, котрі висадились у гирлах Лефную та Ізену.

Рогірими були розбиті, земля їхня — спустошена; а ті, хто не загинув і не потрапив у полон, утекли в гірські долини. Гельм, зазнавши великих втрат, відступив од Ізенських Бродів до Горнбурґа та до ущелини за ним (вона відтоді відома як Гельмів Яр). Там він потрапив в облогу. Вулф зайняв Едорас, оселився в Медусельді та проголосив себе королем. Там, серед останніх оборонців брами, загинув Гелет, син Гельма.