— Не покладайтеся на потаємні ходи, — застеріг король. — Саруман уже давно нишпорить у цих землях. Але у фортеці ми зможемо протриматися довго. Рушаймо!
Араґорн і Леґолас разом із Еомером виїхали в авангард. У темряві ночі просувалися вони все повільніше, бо дорога дедалі вище і вище видиралася на похмурі пагорби передгір'я. Ворогів попереду було небагато. Раз у раз зустрічалися заблукалі ватаги орків, але вони розбігалися так швидко, що вершникам не вдавалось ані захопити їх, ані вбити.
— Боюся, що невдовзі про появу королівської дружини знатиме командир наших ворогів — Саруман чи хто там їх послав, — сказав Еомер.
Позаду наростало ревище війни. Тепер із темряви долинали хрипкі співи. Вершники озирнулися, коли видерлися високо вгору. Вони побачили смолоскипи, незліченні цятки вогнів, які багряними квітками були розкидані по чорному полю або довгими мерехтливими низками вилися ген від низин. Де-не-де спалахувало яскраве полум'я.
— Їх сила-силенна, і вони переслідують нас невідступно, — сказав Араґорн.
— Несуть вогонь і палять усе на шляху: скирти, загони для худоби, — сказав Теоден. — А ця долина родюча, тут багато садиб. Мій бідний народ!
— І чому зараз не день, і ми не можемо налетіти на них гірською лавиною! — спохмурнів Араґорн. — Так прикро, що ми відступаємо.
— Відступати не доведеться далеко, — сказав Еомер. — Уже близько Гельмів Рів, стародавня канава та мур, які перетинають долину за чверть милі перед Гельмовими Воротами. Там можна зупинитись і дати бій.
— Ні, нас замало для оборони Рову, — заперечив Теоден. — Він довжиною з милю, і проїзд посередині широкий.
— Якщо нас будуть переслідувати, то мусимо виставити біля проїзду ар'єргард, — сказав Еомер.
Ані зірок, ані місяця не було на небі, коли вершники підійшли до проїзду через Рів, де протікав струмок і повз який проходила дорога з Горнбурґа. Несподівано перед ними високою тінню за темною канавою виступив мур. Коли вони під'їхали ближче, згори їх окликнув вартовий.
— Правитель Марки, Теоден, прямує до Гельмових Воріт, — відповів Еомер. — Це говорю я, Еомер, син Еомунда.
— Це неймовірно добра звістка, — зрадів вартовий. — Поспішайте! Ворог женеться по п'ятах!
Загін перейшов через проїзд і зупинився на зеленому схилі. Тут вершники з радістю довідалися, що Еркенбранд залишив для охорони Гельмових Воріт великий загін, до якого згодом долучилося ще багато людей.
— Тут у нас близько тисячі піших бійців, — доповів Ґамлінґ, найстарший серед тих, хто охороняв мур. — Але більшість із них прожила надто багато зим, як оце я, а інші — надто мало, як мій онук. Які новини від Еркенбранда? Учора повідомили, що він відступає з рештками найкращих вершників Західного Фолду. Та його ще немає.
— Боюся, що і не буде, — відповів Еомер. — Наші розвідники нічого про нього не дізнались, а ворог заполонює всю долину.
— Хотів би я, щоби він урятувався, — сказав Теоден. — Він могутній воїн. У ньому відродилася доблесть Гельма Молоторукого. Та ми не можемо чекати на нього. Треба перетягнути всі сили за мури. У вас добрі припаси? Зі собою ми взяли мало провіанту, бо збиралися на відкриту битву, а не на оборону.
— За нами в печерах Яру поховалися люди зі Західного Фолду, старі та молоді, діти й жінки, — сказав Ґамлінґ. — Але там зібрано і великі припаси харчів, багато худоби та корму для неї.
— Це добре, — сказав Еомер. — Бо в долині орки палять і плюндрують усе, що залишилося.
— Якщо спробують виторгувати щось у нас, то дорого заплатять, — зазначив Ґамлінґ.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володар Перстенів» автора Толкін Дж. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДВІ ВЕЖІ“ на сторінці 64. Приємного читання.