Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Що би не трапилося з моїм добром, коли Сумосели-Торбини приберуть його до своїх рук, принаймні для цього я знайшов добру домівку! — тішився Фродо, перехиляючи чарку. Це була остання крапля «Старих виноградників».

Переспівавши безліч пісень і обговоривши силу-силенну спільних витівок, вони випили за уродини Більбо та за його здоров'я, а також, за звичаєм, за уродини та за здоров'я Фродо. Тоді вийшли ковтнути свіжого повітря і подивитися на зорі та й полягали спахи. Вечірка Фродо закінчилась, а Ґандалф так і не з'явився.

Уранці вони навантажили залишками вантажу ще один фургон. Мері запропонував відвезти багаж і вирушив разом із Феті (тобто Фредегаром Виприном).

— Повинен же хтось нагріти будинок перед вашим приїздом, — сказав Мері. — Ну, то побачимося — післязавтра, якщо не заснете дорогою!

Фолько після сніданку пішов додому, а Піпін залишився. Фродо непокоївся, даремно прислухаючись, чи не йде Ґандалф. Він вирішив зачекати до півночі. Зрештою, якщо буде нагальна потреба, Ґандалф піде за ним до Струмкової Балки, а може, й дістанеться туди раніше. Адже Фродо йтиме пішки: заради задоволення, щоби востаннє поглянути на Шир, та й з інших причин. Йому здавалося, що пройти з Гобітона до переправи через Брендівинну зовсім не важко.

— І трішечки потренуюся дорогою, — сказав він, розглядаючи своє відображення в запилюженому дзеркалі, яке ще залишалось у напівпорожньому коридорі. Він давненько не ходив далеко пішки і помітив, що його відображення виглядало доволі тюхтіюватим…

Після сніданку, на велику прикрість Фродо, з'явилися Сумосели-Торбини: Лобелія зі своїм білявим сином Лотто.

— Нарешті наше! — сказала Лобелія, переступивши поріг. Це було невиховано і не цілком справедливо, бо акт продажу Торбиного Кута набував чинності лише після опівночі. Та Лобелії, мабуть, можна було пробачити: їй довелося чекати на Торбин Кут на сімдесят сім років довше, ніж вона того сподівалась, а було їй самій уже сто. Хай там як, вона прийшла перевірити, чи на місці все те, за що вона заплатила, а ще — забрати ключі. Задовольнити її вдалося не відразу, бо вона принесла зі собою повний перелік усіх речей і пішла його звіряти. Нарешті вона забралася разом із Лотго, запасним ключем і обіцянкою, що другий ключ залишиться у Правонога на Торбиному Узвозі. Вона пирхнула, не приховуючи того, що вважає Правонога здатними за ніч обібрати всю нору. Фродо не пригостив її чаєм.

Сам він із Піпіном і Семом Правоногом чаював у кухні. Було офіційно оголошено, що Сем їде до Цапового Краю «допомагати Фродо та доглядати за садом»; таке рішення схвалив Дідусь, хоча його самого не тішила перспектива мати Лобелію за сусідку.

— Наша остання вечеря в Торбиному Куті! — сказав Фродо, підводячись із-за столу.

Брудний посуд залишили Лобелії. Піпін і Сем перев'язали клунки і поскладали їх на ґанку. Піпін подався востаннє пройтися садом. Сем зник.

Сонце зайшло. Торбин Кут здавався сумним, похмурим та розхристаним. Фродо тинявся знайомими кімнатами і спостерігав, як гасне сонячне світло на стінах і тіні виповзають із кутків. У хаті поступово смеркалося. Він вийшов надвір, подався до хвіртки, а тоді пішов Пригірною дорогою. Він сподівався в сутінках зустріти Ґандалфа.

На чистому небі яскраво сяяли зорі.

— Ніч буде гарна, — сказав він уголос. — Добре для початку. Хочу вже йти. Не можу тут більше вештатися. Я піду, а Ґандалф мене наздожене.

Він повернувся було назад, а тоді зупинився, бо почув голоси, якраз за рогом узвозу. Один голос, без сумніву, належав старому Дідусеві; інший був незнайомий і дещо неприємний. Фродо не міг розібрати, що той казав, але чув доволі різкі відповіді Дідуся. Старий, здавалося, нервував.

— Ні, пан Торбин виїхав. Сьогодні вранці, а мій Сем поїхав разом із ним, і всі речі перевезли. Так, продав усе і виїхав, кажу вам. Чому? Це не моя справа і не ваша. Куди? Це не таємниця. Перебрався до Цапова чи куди там, далеко звідси. Так, он туди пряма дорога. Сам я так далеко не ходив; у Цаповому Краї дивний народ. Ні, не можу нічого передати. На добраніч!

Хтось потупотів униз Пригірком. Фродо здивувався, чому це йому стало легше на душі від того, що невідомий не піднявся на Пригірок. «Уже набридли мені всілякі розпитування, — подумав він. — Ну, що за надокучливі в нас люди!» Він мало не пішов до Дідуся запитати, хто то був; але передумав і хутко повернувся до Торбиного Кута.

Піпін сидів на ґанку на своєму клунку. Сема не було. Фродо переступив темний поріг.

— Семе! — покликав він. — Семе! Пора!

— Іду, пане! — пролунала відповідь, а за нею з'явився і Сем, витираючи рота. Він прощався з пивним барильцем у льоху.