Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Але ти не можеш зазирнути в майбутнє, — сказав Ґандалф. — І я також. Може, тобі пощастить знайти Провалля Фатуму; а може, це випаде іншим, — не знаю. Втім, ти ще не готовий до такої далекої дороги.

— О ні! — погодився Фродо. — Та все-таки: куди мені податися?

— Назустріч небезпеці, але не надто квапливо, не надто прямо, — відповів чарівник. — Коли хочеш моєї поради, вирушай до Рівендолу. Подорож не буде надто небезпечною, хоча Дорога зараз складніша, ніж колись, і з роками ставатиме ще важчою.

— Рівенділ! — повторив Фродо. — Дуже добре: я піду на схід і поверну на Рівенділ. Візьму Сема, нехай подивиться на ельфів, потішиться. — Говорив він безтурботно, та в серці його раптом спалахнуло бажання побачити дім Елронда Напівельфа і вдихнути повітря тієї затишної долини, де все ще мирно жив Прекрасний Народ.

Одного літнього вечора приголомшлива новина долетіла до «Гілки плюща» та «Зеленого дракона». Про велетів і про інші чудеса забули заради важливіших справ: пан Фродо продавав Торбин Кут. Насправді він уже продав його — Сумоселам-Торбинам!

— За добрі гроші, — казали одні.

— За помірну ціну, — казали інші, — й це, очевидно, так. Якщо платила пані Лобелія. (Отто кілька літ як помер розчарований, доживши до 102 років і так і не дочекавшись здійснення свого бажання).

Та більше, ніж про ціну, сперечалися про те, чому Фродо продавав таку прекрасну нору. Дехто висував припущення, підтримане ствердними кивками та натяками самого пана Торбина, що у Фродо вичерпувалися гроші: він збирався виїхати з Гобітона і на виторг скромно прожити у Цаповому Краї, серед своєї родини Брендіцапів. «Якомога далі від Сумоселів-Торбинів», — додавав дехто. Але уявлення про незліченні багатства Торбинів із Торбиного Кута так міцно засіло у свідомості гобітів, що більшість із них у це вірити відмовлялась і легше би прийняла будь-яку іншу, найнеймовірнішу вигадку: наприклад, темну і таємну інтригу Ґандалфа. Хоча він тримався непомітно й удень із дому не виходив, усі добре знали, що він «ховається в Торбиному Куті». Та для яких би чаклунських замислів не був потрібен йому той переїзд, сумнівів не було: Фродо Торбин повертався до Цапового Краю.

— Так, цієї осені я переїжджаю, — казав він. — Мері Брендіцап підшукає для мене маленьку нору або і невеличкий будиночок.

Насправді ж із допомогою Мері він уже вибрав і купив невеличкий будинок у Струмковій Балці, неподалік від Цапова. Усім, окрім Сема, Фродо казав, що збирається оселитися там на постійно. На цю думку наштовхнуло його рішення вирушати на схід; Цапів Край був біля східних кордонів Ширу, а оскільки він жив там у дитинстві, його повернення виглядало би правдоподібним.

Ґандалф залишався в Ширі майже два місяці. Та одного вечора наприкінці червня, після того як Фродо нарешті визначився з планами, він раптом оголосив, що вранці йде геть.

— Сподіваюся, не надовго, — сказав він. — Піду дещо вивідати біля південних кордонів. Я байдикував довше, ніж слід.

Він говорив безтурботно, та Фродо він видався занепокоєним.

— Щось скоїлося? — запитав він.

— Узагалі-то ні, але я почув щось таке, що мене стурбувало і потребує вивчення. Якщо виявиться, що тобі слід буде піти негайно, я відразу повернусь або принаймні пришлю звістку. А наразі дотримуйся свого плану; та будь, як ніколи, обачним, особливо з Перснем. Хочу тобі ще раз нагадати: не користуйся Ним!

Він пішов на світанку.

— Я можу повернутися будь-якої миті, — сказав він. — Щонайпізніше я повернуся на прощальну вечірку. Зрештою, краще нам бути разом у Дорозі.

Спершу Фродо був нівроку стривожений і часто замислювався над тим, що почув Ґандалф; але його занепокоєння минуло, і за гожою погодою він на якийсь час забув про всі свої клопоти. Рідко коли в Ширі були таке гарне літо і така багата осінь: дерева вгиналися під вагою яблук, мед скрапував зі стільників, а пшениця виросла висока та повноколоса.

Аж коли прийшла осінь, Фродо знову став перейматися, де ж це Ґандалф. Минав вересень, а від нього все ще не було звісток. Уродини та від'їзд наближались, а він ані не з'явився, ні слівця не надіслав. У Торбиному Куті заметушилися. Деякі друзі Фродо перебралися до нього і допомагали пакувати речі: Фредеґар Виприн і Фолько Мудрин, і, звісно ж, нерозлийвода Піпін Тук і Мері Брендіцап. Разом вони перевернули догори дном увесь дім.

20 вересня два криті фургони, навантажені меблями та речами, які Фродо відібрав для своєї нової домівки, виїхали мостом через Брендівинну до Цапового Краю. Наступного дня Фродо по-справжньому занепокоївся і постійно виглядав Ґандалфа. Четвер, ранок його уродин, видався таким самим гарним і ясним, як і тоді, в день Великої Гостини Більбо. Та Ґандалф не з'являвся. Увечері Фродо влаштував прощальний бенкет — доволі скромний, звичайну вечерю для себе та своїх чотирьох помічників; але він хвилювався і не мав урочистого настрою. Його пригнічувала думка про те, що невдовзі йому доведеться розлучитися з друзями. Він не знав, як їм про це повідомити. Четверо молодих гобітів були, однак, у прекрасному гуморі, й незабаром вечеря переросла у веселу забаву. У вітальні залишилися тільки стіл і крісла, але страви були смачні, а вино добре: свого вина Сумоселам-Торбинам Фродо не продав.