Розділ «Частина V»

— О’кей,— сказав Санджай, спохмурнівши, але очі його як і раніше блищали.— Що саме тобі не подобається в нім?

Я знову подивився на Салмана. Той усміхнувся мені, підвівши брови і здійнявши руки в жесті, що означає «я пас».

— Чута вимагач,— відповів я.— А я не люблю вимагачів.

— Що ти хочеш сказати?

— Він нападає на тих, хто не може дати йому відсіч, і обдирає їх. У нас удома таких типів називають вимагачами, тому що вони наживаються за рахунок беззахисних людей.

Санджай озирнувся на Фаріда і Салмана з відвертим подивом.

— Не бачу в цьому нічого особливого,— заявив він.

— Я розумію, що ти не бачиш, як і більшість людей. І це нормально. Я ж не сподіваюся, що всі думатимуть так само, як я. Багато хто так і живе. Я розумію їх, але це не означає, що мені таке подобається. Мені зустрічалися такі типи у в’язниці. Раз чи два вони хотіли були пограбувати мене, але напоролися на мого ножа, і більше вже ніхто до мене не чіплявся. У в’язниці такі речі стають відомі дуже швидко. Якщо спробуєш наїхати на цього хлопця, отримаєш дірку в животі. От мені й дали спокій... Спитай он офіціянта з готельного ресторану, якої він думки про Чугу. Той пиячив там з друзями на тому тижні, а під час розрахунку обдурив його на п’ятдесят баксів.

На бомбейському жаргоні «баксом» називали не тільки долари, а й рупії. Я знав, що Санджай зазвичай дає п’ятдесят баксів офіціянтам і водіям таксі у вигляді чайових.

— Цей хлопець купається в золоті, якщо вірити його словам, і при цьому не соромиться нагрівати чесного трудягу,— сказав я.— Я не можу поважати його після цього. Та й ти, Санджаю, в глибині душі, я думаю, теж. Я не збираюся нічого робити у зв’язку з цим. Це не моя справа. Чуга наживається за рахунок того, що оббирає людей, це зрозуміло. Але якщо він спробує вчинити це зі мною, я пущу в хід ножа і зроблю це залюбки.

Запало мовчання. Санджай стиснув губи, розвів руками і обмінявся поглядом з Салманом і Фарідом. Всі троє зареготалися.

— Ти сам напросився! — сміявся Фарід.

— О’кей, о’кей. Я дарма запитав його, визнаю. Лін хлопець із відхиленнями, і поняття у нього ненормальні. Він навіть поперся разом з Хадером до Афганістану! Не було сенсу питати цього причинуватого. Ти влаштував цю клініку в джопадпаті й не мав з неї жодної рупії. Нагадай мені про це, братику, якщо мені раптом захочеться порадитися з тобою щодо організації якої-небудь вигідної справи.

— І ще одне міркування,— провадив я незворушно.

— О Бгаґван! — вигукнув Санджай.— У нього є ще якісь міркування!

— Якщо ти пригадаєш наш девіз, то, можливо, зрозумієш, про що я кажу.

— Девіз? Який ще в біса девіз?! — обурився Санджай, викликавши ще один вибух реготу в Салмана і Фаріда.

— Ти знаєш, про що я кажу. Валідлалла діє під девізом «Пагілей шагад, таб джулм», тобто «Спочатку підмазати, потім наїхати» — гадаю, основну ідею я переклав правильно. Чи не це вони повторюють один одному повсякчас?

— Авжеж, це їхня улюблена приказка.

— А який девіз у нас, девіз Хадера?