Він лише повернув трохи голову в мій бік, продемонструвавши білі зуби в усмішці.
— Я серйозно, Абдулло. Обіцяй мені!
— Тгик гайн, братику! Гаразд! — крикнув він мені у відповідь.— Я покличу тебе, коли прийде час.
Він зупинився біля кав’ярні «Стренд», де я любив снідати, і повів мене до Колабського ринку.
— Теж мені сюрприз,— кинув я.— Я тут буваю майже щодня.
— Я знаю,— відгукнувся він, загадково всміхаючись.— І не я один.
— Це ще як зрозуміти?
— Скоро зрозумієш, братику. А ось і твої друзі.
Біля бакалійного прилавка на мішках із сочевицею сиділи Вікрам Патель і обидва зодіакальні Джорджі, що пили чай.
— Привіт, старий! — крикнув мені Вікрам.— Тягни мішок, будь як вдома.
Ми з Абдуллою потиснули їм руки і посідали на мішках. Джордж Скорпіон подав знак принести ще дві склянки чаю. Мені часто доводилося працювати з паспортами вночі, оскільки Кришна і Віллу були жонаті й у них підростали діти, тож вони намагалися чергуватися в змінах, щоб удень поспілкуватися з родинами. Крім того, я виконував і ряд інших завдань Салмана, тож до «Леопольда» зазирав рідко і старався якомога частіше зустрічатися з Вікрамом та Джорджами на Колабському ринку, куди Вікрам заходив майже щодня після обіду з Летті, бо його дім був за два кроки звідціля. Він тримав мене в курсі всіх основних подій — у Дідьє новий коханець, а Ранджит, новий бойфренд Карли, користується дедалі більшою популярністю в колі наших знайомих,— тоді як Джорджі розповідали мені про те, що відбувається на вулицях Колаби.
— Ми тебе сьогодні вже й не чекали,— відмітив Вікрам.
— Абдулла підвіз мене, але ми повсякчас застрявали у пробках. Щоправда, з цього і зиск був — я зміг подивитися виставу, яку розіграли Індра з Таджем Радживом та якимось туристом.
— Він вже не той, що раніше, наш Тадж Раджив,— сказав хтось із близнюків, вимовивши це ім’я з типовим південно-лондонським акцентом.— Не вистачає колишньої спритності. Немає тієї реакції, що була до тієї лихої пригоди. І це природно, хіба ні? Потому як тобі мало не зітнули довбешку, вона вже не так добре метикує.
— І в зв’язку з цим,— урвав його Скорпіон з побожною урочистістю, яка була добре нам відома і заздалегідь викликала паніку,— нам усім слід схилити голови і помолитися.— Він нахилив голову, подаючи приклад.
Ми у відчаї перезирнулися. Порятунку не було. Розбігатися було дуже рано, і Скорпіон розумів це. Він не залишив нам виходу.
— Господи Всемогутній! — почав Скорпіон.
— О Господи! — зітхнув близнюк.
— І ти, Матінко Божа! — провадив Скорпіон.— Ми низько схиляємося перед вашим нескінченним небесним духом інь і ян і просимо вислухати молитву п’яти душ, які ви послали на землю, вселивши тимчасово в тіла Скорпіона, Близнюка, Абдулли, Вікрама і Ліна.
— Чому «тимчасово»? — пошепки запитав у мене Вікрам. Я лише знизав плечима.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шантарам» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина V“ на сторінці 36. Приємного читання.