Розділ «Частина V»

— Ти кинув, Ліне.

— Я не упевнений, що ніколи більше не доторкнуся до них.

— Але тим більше важливо, щоб хтось був поряд, як ти не розумієш? — благально мовила вона, мало не плачучи.— Я утримаю тебе від них. Щодо себе я упевнена, я їх ненавиджу. Якщо ми будемо разом, то наглядатимемо одне за одним, разом працюватимемо в Боллівуді, разом відпочиватимемо...

— Розумієш, є обставини...

— Якщо ти турбуєшся щодо австралійської поліції, то ми можемо виїхати туди, де вони тебе не знайдуть.

— Хто сказав тобі про це? — запитав я, зберігаючи незворушний вираз обличчя.

— Карла,— відповіла вона спокійно.— І тоді ж вона доручила мені піклуватися про тебе.

— Карла веліла тобі піклуватися про мене?

— Так.

— Коли?

— Давно вже. Я запитала її якось про тебе — як вона до тебе ставиться, які в неї плани...

— Чому?

— Що «чому»?

— Чому ти запитала про це? — вимовив я поволі, накривши її руку своєю.

— Тому що я закохалася в тебе, дурню! — пояснила вона, зустрівшись зі мною поглядом і тут-таки відвівши очі.— Я і з Абдуллою дружила тільки для того, щоб змусити тебе ревнувати чи принаймні зацікавитися мною. І потім, він був твоїм другом, тож я могла частіше бачитися з тобою.

— О Господи! — зітхнув я.— Вибач мені, Лайзо.

— Ти маєш на увазі Карлу? — запитала вона, спостерігаючи за тим, як тріпочуть на вітрі штори.— Ти ще закоханий в неї?

— Ні.

— Але ще любиш її...

— Так.