Я іронічно звів брову. Помітивши це, вона подумала хвильку і сказала:
— Я довіряю тобі, Ліне. Ти єдиний у всьому цьому місті, кому я довіряю. Дивно, що Абдулла дав мені гроші, й, гадаю, я закохалася в нього до нестями, але при цьому я йому не довіряю. Мабуть, недобре казати таке про чоловіка, з яким живу, так?
— Та ні, нормально.
— А ти довіряєш йому?
— Так, цілком і повністю.
— Чому?
Я зволікав з відповіддю, не знаходячи слів. Ми скінчили їсти і, відкинувшись на спинки стільців, дивилися в морську далечінь.
— Ми потрапляли з ним у різні халепи,— сказав я нарешті.— Але це не головне. Я довірився йому ще до цього. Не знаю, як це пояснити. Можливо, ти довіряєш людині, коли бачиш в ній багато такого, що є в тобі самому. Або такого, що ти хотів би мати.
Ми помовчали, думаючи кожен про своє,— обоє були рішуче налаштовані кинути виклик долі, причім кожен по-своєму.
— Ти як, готова? — запитав я. Вона кивнула.— То ходімо до кіношників.
Від генератора, що стояв коло готелю, тягнулися чорні релейні кабелі. Простуючи за ними, ми увійшли крізь бічні двері, минули натовп асистентів і потрапили в банкетну залу. Там було людно, стояли юпітери, сліпучі рефлекторні панелі, камери та інша апаратура. Не встигли ми увійти, як хтось крикнув: «Тиша, будь ласка!», і пролунала бравурна музика.
Індійські кінофільми не всім до смаку. Іноземці, з якими я зустрічався, часом казали, що їм не подобається безладний калейдоскоп музичних номерів, довільно розкиданих поміж епізодами з ридаючими матерями, закоханими, які не знають де подітися від нестями, і підступними лиходіями. Я розумів, що вони мають на увазі, але не поділяв їхнього ставлення. За рік до цього Джоні Сигар сказав мені, що в своїх минулих інкарнаціях я, либонь, устиг побувати щонайменше шістьма різними персонажами індійського фольклору. Я сприйняв це як комплімент, але лише подивившись свій перший боллівудський фільм, до кінця зрозумів, що він мав на увазі. Я з першої ж миті всім серцем закохався в цю музику, спів і танці.
Постановники запаслися підсилювачем на дві тисячі ватів. Музика стрясала банкетний зал і проймала до кісток. Знімальний майданчик виблискував усіма барвами тропічних широт. Очі сліпило ціле море прожекторів. Обличчя були прегарні, мов барельєфи на стінах храму. У танцях поєднувалася шалена хіть, що ллється через вінця, і класична індійська майстерність. А все воно було переповнене коханням і життям, змальовувало їхню драматичність і комічність, і кожен жест граціозної руки, кожне підморгування спокусника підсилювали це враження.
Десь із годину ми спостерігали за тим, як постановники репетирували, удосконалювали і нарешті знімали танцювальний номер. Після цього була перерва, і Калпана представила мене Кліффу де Сузі і Чандрі Мегті, двом з чотирьох постановників фільму. Де Суза був високим кучерявим індійцем з Гоа. Чандрі Мегті було років сорок; він був гладкий, та це його нітрохи не бентежило — він належав до тих товстунів, які дотримуються відомого принципу: гарної людини має бути багато. Вони обидва сподобалися мені, й хоч часу в них було обмаль, ми встигли обговорити наші плани.
Я запропонував відвезти Лайзу додому, але вона вже домовилася з Калпаною і лишилася чекати її. Я дав їй номер телефону своєї нової квартири. У холі я угледів Кавіту Синг, яка теж збиралася покинути готель. Ми не бачилися вже декілька тижнів — були дуже зайняті: вона писала репортажі про злочини, а я скоював їх.
Кавіто! — вигукнув я, кидаючись до неї.— Ти та жінка, яка мені й потрібна! Найкращий репортер найкращої бомбейської газети. Як ся маєш? Виглядаєш ти просто... приголомшливо!
На ній був костюм кольору висушеної сонцем кістки, в руках полотняна сумочка в тон костюму. Під піджаком з глибоким вирізом, вочевидь, не було нічого.
— Та ну, облиш,— збентежено всміхнулася вона.— Цей костюм називається «Смерть чоловікам». Начепила його для інтерв’ю з Васантом Лалом. Тільки-но розв’язалася з цим.
— Ти крутишся у впливових сферах,— зауважив я, пригадавши фотографії цього політика.
Його викривально-підбурювальні промови призводили до бунтів, підпалів і вбивств. Побачивши його по телевізору чи прочитавши його фанатичні заклики в газетах, я згадував убивцю, що називав себе Сапна. Васант Лал був легалізованою версією цього психопата.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шантарам» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV“ на сторінці 7. Приємного читання.