Розділ «Частина IV»

— Ну, вбивати не можна тоді, коли це протизаконно.

— Тобто, проти якого закону?

— Закону даного суспільства, країни,— відповів я, відчуваючи, що твердий філософський ґрунт починає вислизати у мене з-під ніг.

— А хто встановлює ці закони? — вкрадливо запитав він.

— Безпосередньо їх встановлюють політики. Але норми кримінального права були вироблені в процесі розвитку... цивілізації, а заборона на вбивство успадкована, гадаю, ще з печерних часів.

— А чому ця заборона з’явилася тоді?

— Ну, напевно, тому, що у людини тільки одне життя, тільки одна спроба, так би мовити, і позбавляти її цієї спроби дуже жорстоко.

— Смерть від удару блискавки теж, мабуть, жорстока. Але чи можна назвати блискавку злом?

— Ні, звісно,— відповів я трохи роздратовано.— Я не зовсім розумію, навіщо нам докопуватися до коріння цього закону. І так ясно, що оскільки у нас тільки одне життя, забирати його без достатніх підстав не можна.

— А чому не можна? — упирався він.

— Не можна, і все.

— Ну що ж, будь-хто дав би таку саму відповідь,— виснував Хадер серйозним тоном. Він накрив своєю рукою мою долоню, вистукуючи на ній пальцем основні пункти своєї концепції.— Якщо запитати людину, чому вбивство або якийсь інший злочин неприпустиме, вона скаже, що це забороняє закон, або Біблія, або Упанішади, або Коран, або буддизм з його «шляхом порятунку», або його власні батьки, або інша авторитетна особа. Але чому це неприпустимо, людина не знає. Те, що вони кажуть, правильно, але чому це правильно, вони не можуть сказати. Щоб зрозуміти будь-яку дію або її мотив, або наслідок, потрібно перш за все поставити два запитання. Перше: що станеться, якщо всі робитимуть те ж саме? І друге: чи буде це сприяти тенденції до ускладнення, може, перешкоджатиме їй?

Він зробив паузу, тому що саме увійшов слуга з чаєм у високих склянках і ласощами на срібній таці, а також Назір, що допитливо глянув на Хадербгая і зневажливо — на мене. Хадер подякував їм обом, і вони пішли, залишивши нас удвох.

— Візьмімо вбивство,— провадив Хадербгай, ковтнувши чаю крізь шматок цукру.— Що відбудеться, якщо всі почнуть вбивати один одного? Буде це сприяти ускладненню або перешкоджати?

— Швидше, це сприятиме спрощенню.

— Так. Ми, людські істоти,— найскладніший приклад організації матерії — з відомих нам. Але ми — не межа розвитку Всесвіту. Ми і далі змінюватимемося разом з нею. А якщо ми винищимо одне одного, то припинимо цей процес. Вся еволюція, що тривала мільйони і мільярди років, пропаде даремно. А як з крадіжкою? Якщо всі почнуть красти, до чого це приведе?

— Тут теж, начебто, зрозуміло. Якщо всі почнуть красти один у одного, то витрачатимуть на це стільки часу і грошей, що розвиток загальмується, і ми ніколи не досягнемо...

— Граничної складності,— скінчив він за мене.— Саме тому вбивство і крадіжка є злом — не тому, що так стверджує яке-небудь учення або закон, або духовний лідер, а з тієї причини, що як усі почнуть займатися цим, ми не рухатимемося разом з усім Всесвітом до граничної складності, тобто до Бога. Так само правильно і навпаки. Чому любов — добро? Що станеться, якщо люди любитимуть своїх ближніх? Буде це сприяти розвитку?

— Так,— сказав я, дивуючись із того, як вправно він підвів мене до цього висновку.

— Звісно. Загальна любов значно прискорила б наш рух до Бога. Любов — це добро, як і дружба, вірність, чесність, свобода. Ми завжди знали, що все це добре — так говорили нам і наші серця, й наші вчителі,— але лише знайдене нами визначення добра і зла дозволяє нам сказати, чому це добре.