Розділ «Частина IV»

— То ходімо в мою. Вона на стоянці.

Ми вийшли з готелю і сіли в її фіат. Поки я готував куриво, Калпана пояснила, що вона працює асистентом режисера і вже брала участь у зйомках декількох фільмів. Крім усього іншого, вона відповідала за підбір артистів на епізодичні ролі. Вона доручила цю роботу фахівцеві з кастингу, але йому насилу вдавалося знаходити іноземців для виконання маленьких ролей без слів.

— Калпана говорила про це ще минулого тижня, коли ми обідали разом,— вступила в розмову Лайза, поки Калпана затягувалася.— Вона скаржилася, що її помічники не можуть підібрати іноземців на ролі відвідувачів барів та іншої публіки, що мешкала тут за англійського панування. І я подумала про тебе.

— Про мене?

— Ти не міг би залучати іноземців, коли виникне така необхідність? — запитала Калпана, дивлячись на мене добре поставленим поглядом досвідченої гетери. Погляд, треба зізнатися, справляв бажане враження.— Ми доправлятимемо їх на знімальний майданчик і назад на машинах або автобусах і забезпечуватимемо безкоштовним обідом. За день зйомки ми платитимемо дві тисячі рупій кожному. Точніше, видавати гроші ми будемо тобі, разом з твоїми комісійними за кожного учасника, а вже яку частку ти виплачуватимеш їм, сам вирішиш. Зазвичай вони готові зніматися в кіно безкоштовно і навіть дивуються, коли ми даємо їм гроші.

— Як тобі ця пропозиція? — запитала Лайза, втупившись у мене очима, що вже посоловіли він гашишу.

— Звучить привабливо.

Я подумав про побічний зиск від цього проекту. Поміж кіношників були чимало заможних людей, що часто літали за кордон, тож їм, напевне, потрібні будуть паспорти і валюта з чорного ринку. Крім того, Лайзу дуже цікавила робота з кастингу, що саме по собі було достатнім доказом на користь моєї участі. Лайза подобалася мені, і я був радий, що це почуття взаємне.

— Значить, домовилися,— виснувала Калпана, вилазячи з авта.

Ми понадівали темні окуляри і повернулися на те ж саме місце в холі, де були півгодини назад.

— Ідіть на обід,— сказала Калпана,— а я повернуся до свого гурту. Ми в банкетному залі. Коли ти звільнишся, Ліне, то зможеш знайти нас по кабелях. Я познайомлю тебе з нашими діячами, і ти з ними відразу про все домовишся. Нам потрібно декілька іноземців уже завтра, два хлопці і двоє дівчат. Бажано, щоб це були блондини, типу шведів. До речі, це був кашмірський гашиш, на? Я упевнена, Ліне, ми з тобою поладнаємо. Чао!

У ресторані ми з Лайзою набрали повні тарілки всякої всячини і сіли за столик з краєвидом моря.

— Калпана молодчина,— сказала Лайза, насилу відірвавшись від їжі.— У неї гострий язичок і амбіцій вище голови, але вона дівчина чесна і вірний друг. Коли вона сказала мені про ці проблеми з кастингом, я подумала про тебе. Мені здалося, тебе це може зацікавити.

— Спасибі,— відгукнувсь я, дивлячись їй в очі і намагаючись вгадати її справжні наміри.— Це буде не зайве. А ти не хочеш бути моїм партнером в цій справі?

— Хочу,— відповіла вона, не замислюючись.— Я сподівалася... що ти запропонуєш мені це.

— Ми можемо поділити обов’язки. Гадаю, я знайду стільки людей, скільки їм буде потрібно, а от рештою мені не хотілося б займатися — всією цією метушнею на майданчику, виплатою грошей та іншими організаційними питаннями. Може, ти візьмеш це на себе? Я привозитиму здобич, а далі терзати її будеш вже ти. Я залюбки працюватиму разом з тобою, якщо ти не проти.

Вона всміхнулася мені. Це була усмішка, яку хочеться залишити на пам’ять.

— Проти?! Та я «за» руками і ногами! — вихопилося у неї, і навіть крізь засмагу видно було, як вона зашарілася.— Мені пора чим-небудь зайнятися, Ліне, і я думаю, ця робота мені підійде. Коли Калпана запропонувала мені її, я відразу перейнялася ентузіазмом, але боялася узятися за неї самостійно. Отже спасибі тобі.

— Облиш, нема за що. А як у тебе справи з Абдуллою?

— Ну-у-у...— мовила вона, прожувавши чергову порцію.— Це для мене все, що завгодно, але не робота — сподіваюся, ти розумієш, що я маю на увазі. Тобто, кинувши роботу в Палаці, я не шукаю їй заміну. Він, до речі, дав мені гроші, величезну суму. Не знаю вже, де він узяв їх,— та, загалом, мені наплювати. Я в житті не бачила стільки грошей в одному флаконі. Точніше, ось в цьому металевому кейсі. Він віддав їх мені на зберігання і сказав, що я можу витрачати, скільки захочу. Все це виглядало трохи моторошно, ніби... не знаю... якийсь заповіт або остання воля, щось таке.