Розділ «Частина IV»

— Ти чула щось про Карлу від мадам Жу?

— Нічогісінько.

— Вона розпитувала тебе, чимось цікавилася?

— Нічим, слава Богу. Дивно: я не відчуваю ненависті до мадам Жу. Взагалі не відчуваю до неї ніяких емоцій, ні позитивних, ні негативних, просто не хочу коли-небудь опинитися поряд з нею знову. Кого я справді ненавиджу, то це її слугу Раджана. Він єдиний, з ким спілкувалися ті, хто працював у Палаці. Його брат завідує кухнею, а він наглядає за дівчатами. Ох і страшний він! Ходить нечутно, немов привид. Таке враження, ніби у нього очі на потилиці. Страшнішого за нього немає нікого в цілому світі. А мадам Жу я навіть ніколи не бачила: вона розмовляла з нами крізь металеві ґрати. Вони були у всіх кімнатах, тому вона могла стежити за тим, що там коїться, розмовляти з дівчатами і клієнтами. Повір, Ліне, це жахливе, огидне місце. Краще померти, ніж повернутися туди.

Вона знов замовкла. Хвилі накочувалися на прибережні скелі, лизали гальку під стіною. У повітрі кружляли чайки, пильнуючи на здобич.

— Скільки грошей він тобі залишив?

— Не знаю точно, ніколи не рахувала, але багато: десь сімдесят чи вісімдесят тисяч доларів, набагато більше, ніж та сума, що через неї загинув Мауриціо... Якесь божевілля, правда?

— Тобі треба забрати їх і втікати звідси.

— Смішно... я подумала, що ми допіру підписали дворічний контракт з Мегтою і його фірмою. Контракт, покликаний примирити нас з тим життям, яке ми ведемо.

— До біса контракт!

— Послухай, Ліне...

— Хай горить він синім полум’ям, той контракт! Тобі треба виплутуватися з цієї історії. Ми навіть не знаємо, що там відбувається, біс би їх всіх ухопив! Гадки не маємо, чому вбили Абдуллу... що він зробив чи чого не зробив. Якщо Сапна не він, тоді справи погані. Якщо ж він таки був Сапною, то вони ще гірші. Тобі треба забрати гроші і просто... зникнути.

— Куди зникнути?

— Куди завгодно.

— А ти теж виїдеш?

— Ні. У мене лишилися справи, які треба закінчити. Та і сам я... пропащий, одне слово. А тобі треба виїхати.

— Ти, напевно, мене не зрозумів. Гроші не головне: якщо я зараз виїду, я вивезу з собою купу грошей. Але у мене є щось більше: я намагаюся тут створити бізнес. І я можу це зробити. Я тут щось являю собою. Просто йду по вулиці, і люди дивляться на мене, тому що я не така, як усі.

— Ти будеш такою де завгодно,— сказав я з усмішкою.

— Не смійся з мене, Ліне.

— І не думаю сміятися, Лайзо. Ти гарна дівчина і щира до того ж,— от чому люди на тебе дивляться.