Розділ «Частина IV»

— Тисячу баксів,— повторив я замислено.

Ставка була чимала, а шанси нерівні.

— Так. Це вся його готівка, те, що він відклав на чорний день. Він закладається на всю цю суму, що ти зірвешся. Каже, ти слабка людина, тому приймаєш наркотики.

— А ти що йому сказала?

Вона засміялася. Так рідко можна було почути, як вона сміється, що я вхлинав у себе той сміх, немов чисту джерельну воду в пустелі. Памороки мої були геть забиті, та я чудово розумів, що найбільша моя втіха — чути, як сміється вона, шкірою відчувати, як ллється її сміх.

— Я сказала йому: справжній чоловік настільки сильний, наскільки це потрібно справжній жінці, що перебуває поруч з ним.

І вона пішла, а я заплющив очі, а коли розплющив їх знову, то побачив, що біля мене сидить Хадербгай.

— Утна хаїн,— почув я голос Назіра.— Він прокинувся.

Пробудження було важке. Я почував неспокій, мене морозило, хотілося знову вколотися. В роті було гидко, все тіло боліло.

— Гм-м, тобі вже боляче...— пробурмотів Хадер.

Я сів, відкинувшись на подушки, й озирнув кімнату. Вже вечоріло, довга тінь лягла на піщаний берег за вікном. Назір сидів на килимку біля входу в кухню. На Хадері були просторі штани, сорочка і жилет того покрою, який носять патани[140]. Одяг був зелений — цей колір любив Пророк. Здавалося, Хадер постарів за ці декілька місяців, але при цьому виглядав бадьорим, спокійним і рішучим.

— Ти хочеш їсти? — поспитався він, зловивши мій пильний погляд, але не дочекався, поки я озвуся.— Може, приймеш ванну? Тут все є, ванну можеш приймати скільки захочеш. Їжі теж повно. Надінь новий одяг, його приготували для тебе.

— Що сталося з Абдуллою? — запитав я.

— Ти повинен прийти в норму.

— Що сталося з Абдуллою?! — зарепетував я щосили.

Назір не зводив з мене очей. Зовні він був спокійний, та будь-якої миті міг схопитися на ноги і втрутитися.

— Що ти хочеш знати? — м’яко запитав Хадер, намагаючись не дивитися мені в очі й поволі похитуючи головою.

— Це він був Сапною?

— Ні,— відповів Хадер, повернувши голову, щоб зустріти мій суворий погляд.— Знаю, люди балакають про це, але даю тобі слово: Сапна — не він.

Я глибоко вдихнув повітря і відчув, як мені полегшало. Потім прикусив губу, щоб погамувати непрохані сльози.