Розділ «Частина III»

— Так, Ліне, зав’язані хусткою. У цьому весь фокус. І навіть якщо вона дуже злякається, хустку вона не повинна знімати.

— Злякається?!

— Так. Це твоє основне завдання — коли ми дамо сигнал, умовити її зав’язати очі і не розв’язувати їх навіть в тому разі, якщо вона кричатиме.

— Кричатиме?!

— Так. Спочатку ми думали, що, може, краще заткнути їй рота кляпом, але потім вирішили, що так не буде краще, бо вона може трохи сказитися. Вона й без кляпа сказиться.

— Сказиться?!

— Так. Ось вона йде! Ну, чекай нашого сигналу.

— Привіт, Ліне! — мовила Летті, підходячи до мене і цілуючи в щоку.— Ти у нас просто товстуном став!

— Ти теж виглядаєш як слід,— усміхнувсь я, роздивляючись її.

— А що все це означає? Я дивлюся, вся зграя зібралася.

— А ти не в курсі?

— Ні, звісно. Вікрам сказав мені тільки, що ми повинні зустрітися тут з тобою і Дідьє, а тут цілий натовп. З якого приводу гулянка?

З боку Черчгейт показався поїзд, що поволі наближався до нас. Вікрам дико вирячив очі і почав трясти головою. Я зрозумів, що це сигнал. Поклавши руки Летті на плечі, я трохи розвернув її, щоб вона стала точно на обумовленому місці спиною до краю платформи.

— Летті, ти мені довіряєш? — запитав я її.

— До певної міри,— всміхнулася вона.

— О’кей,— кивнув я.— Тоді я попрошу тебе зробити дещо. Я знаю, моє прохання трохи дивне, але якщо ти не зробиш цього, то не зрозумієш, як гаряче кохає тебе Вікрам — і як усі ми тебе любимо. Це маленький сюрприз, який ми для тебе приготували.

Потяг почав гальмувати біля платформи. Очі Летті блищали, на губах грала невпевнена усмішка. Вона була приємно збуджена і заінтригована. Вікрам і Дідьє відчайдушно махали мені за її спиною, спонукаючи поквапитися. Пихкаючи, поїзд з переможним металевим скреготом зупинився.

— Дозволь зав’язати тобі очі й не знімай пов’язку, поки ми не скажемо.

— Нічого собі проханнячко!

Я у відповідь знизав плечима.