Розділ «Частина III»

Я засміявся й одвів погляд, тому що так і було. Таксі зупинилося біля залізничної станції Марін-Лайнз. Це була перша зупинка після центральної станції, Черчгейт. Піднявшись на платформу, ми побачили Вікрама з декількома друзями.

— От добре! Слава Богу, ти нарешті з’явився! — вигукнув Вікрам, несамовито трясучи мою руку.— Я вже думав, ти не приїдеш.

— А де Летиція? — запитав Дідьє.

— Пішла купити якої-небудь води, яар. Он вона, коло чайної.

— А, бачу. То вона нічого не знає про наш план?

— Ні, друже, і близько. Я страшенно боюся, що наш план зірветься, яар. А що, якщо станеться нещасний випадок і вона загине... га, Дідьє? Як ми виглядатимемо, якщо я уб’ю її, роблячи пропозицію?

— Так, це буде, мабуть, не зовсім правильний початок,— замислено сказав я.

— Ну що ти хвилюєшся, все буде гаразд! — заспокоював його Дідьє, витираючи напахченою хусткою чоло, що змокло від хвилювання, і поглядаючи, чи не йде поїзд.— Все пройде нормально. Ти повинен вірити в перемогу.

— Так само казали янкі під Джонсвілем[121], яар.

— Що я повинен робити, Вікраме? — запитав я, щоб заспокоїти його.

— Ух! — промовив він з таким виглядом, наче допіру піднявся пішки на сотий поверх.— По-перше, Летті повинна стати на цьому місці лицем до тебе. От як я зараз стою.

— Зрозуміло.

— Вона повинна бути точно на цьому місці. Ми перевіряли це тисячу разів, і це повинно бути саме тут. Розумієш?

— Гм...— удавано спохмурнів я.— Кажеш, вона повинна стояти...

— ...саме на цьому місці!

— Де-де?

— Слухай! — розлютився він.— Це дуже серйозно!

— Гаразд, гаразд, не кип’ятися. Значить, я мушу зробити так, щоб Летті стояла на цьому місці!

— Так. І очі у неї повинні бути зав’язані.

— Зав’язані?!