Розділ «Частина III»

— Лінбаба, у нас тут серйозна проблема! — Ананд і в найбезтурботніші моменти говорив з незвичайною урочистістю, а цього разу вираз його обличчя був геть похмурий.— 3 Рафіком, який жив ув одній хатині зі мною. Пам’ятаєш його?

— Рафіка? Ну зрозуміло,— відповів я, пригадавши худе бородате обличчя свого колишнього сусіди і його неспокійний, винуватий погляд.

— Він замислив дуже недобре діло,— випалив Ананд відверто.— До нього приїхала дружина зі своєю сестрою. Я звільнив для них хатину, і тепер вони живуть там утрьох.

— Ну і що? — запитав я нетерпляче.

Ми вже вийшли на транспортну магістраль, я не міг зрозуміти, до чого хилить Ананд, та й не хотів перейматися чужими проблемами. Коли я жив у нетрищах, до мене майже щодня звертався хтось з отакими скаргами і натяками. Як правило, за ними не стояло нічого істотного, і я вважав за краще не втручатися.

— Розумієш,— нерішуче вимовив Ананд, мабуть, відчувши мій настрій,— він... ну... коїться щось недобре, і я... потрібно...

Він замовк, утупившись у свої сандалі. Я поклав руку на його плече. Він звів голову і подивився на мене з німим благанням.

— Тобі потрібні гроші? — запитав я, сягаючи до кишені.

Він сахнувся від мене, наче я його образив. Якусь мить дивився мені в очі, потім розвернувся і попрямував назад.

Я йшов і умовляв себе, що нічого страшного не сталося. Ананд Рао і Рафік ділили житло понад два роки. Якщо між ними виникли якісь розбіжності у зв’язку з приїздом родичів Рафіка, то мене це не стосувалося. Я усміхнувся, подумавши, чому Ананд так спалахнув, коли я запропонував гроші. Це було звично для мене: йдучи од нетрищ до «Леопольда», я дав грошей ще п’ятьом приятелям, зокрема зодіакальним Джорджам. «Він упорається з цією проблемою,— казав я собі.— І в будь-якому разі це не моя справа». Але брехня, за допомогою якої ми намагаємося обдурити самих себе, породжує примари, що населяють наш дім уночі. І хоча я забув про Ананда з його проблемами, та, пропихаючись крізь юрму на насипі, почував, що в спину мені дихає мара.

Я увійшов у «Леопольд», але не встиг сісти, як на мене налетів Дідьє. Ухопив мене за руку і потягнув надвір до таксі, що чекало на нас.

Я збився з ніг, розшукуючи тебе,— сказав він уже в машині.— Побував у найбрудніших забігайлівках.

— Не ти один шукаєш мене в таких місцях,— відгукнувся я.

— Ліне, тобі давно пора їх кинути і перебратися туди, де подають пристойну випивку. Може, знайти тебе буде й не легше, але принаймі шукати буде приємно.

— Куди ми їдемо?

— Взяти участь у грандіозній афері Вікрама — до речі, придумав її я,— щоб завоювати холодне кам’яне серце нашої крихітки Летиції Поки ми з тобою тут балакаємо, воєнні дії вже почалися.

— Гм. Я, звісно, бажаю йому успіху, але я хочу їсти,— спохмурнів я.— Я вже націлювався на пристойну порцію плову, тож краще випусти мене.

— Забудь про плов. Ти ж знаєш, Летиція дуже уперта дівчина. Якщо хтось задарма пропонуватиме їй навіть золото і діаманти, вона нізащо не візьме їх. Так само вона не піде нам назустріч в цій афері, якщо хтось не умовить її — ну, наприклад, такий чоловік, як ти. Все це повинно статися за найближчі півгодини, тобто рівно о третій нуль шість.

— Чому ти думаєш, що Летті послухає мене?

— Ти єдиний з нас, хто не викликає у неї ненависті, та й раніше не викликав. Сказати «Я не ненавиджу тебе» для неї все одно що освідчитися. Вона послухається тебе, я певен. Без тебе весь план провалиться. Наш Вікрам задля здійснення цього плану вже кидався з ризиком для життя у всякі навіженства — неначе сама по собі любов до цієї жахливої дівчини не є достатнім доказом його божевілля. Ти просто уявити собі не можеш, скільки всього нам з Вікрамом довелося передбачити і приготувати задля одного-єдиного моменту.