Розділ «Частина III»

— А чому все так раптово? Чому ви раніше не попередили мене? — вередував я, не в змозі відігнати думку про тарілку плову.

— Я для цього і шукав тебе по всій Колабі! У тебе просто немає вибору, Ліне. Ти зобов’язаний виручити Вікрама. Я ж знаю тебе, старий. У тобі, як і в мені, живе патологічна віра в кохання і те божевілля, на яке вона прирікає свої жертви.

— Ну, знаєш, це ти вже загнув...

— Загинай тоді сам! — засміявся Дідьє.— Але ти теж підчепив любовну лихоманку і в глибині душі розумієш, що ми повинні допомогти Вікраму.

— О Господи,— зітхнув я, здаючись і закурюючи «біді», щоб не відчувати голоду.— Гаразд, зроблю що зможу. А в чому полягає ваш план?

— План дуже непростий.

— Хвилиночку,— урвав я його,— те, що ви замислили, небезпечне?

— Ну.

— І незаконне?

— Ну.

— Я так і думав. У такому разі не розповідай мені нічого, поки ми не прибудемо на місце. У мене і так вже голова забита похмурими думками.

— D’accord[119]. Я знав, що ми можемо на тебе розраховувати. Alors[120] про похмурі думки. У мене є новина для тебе, яка, можливо, трохи розвіє їх.

— Викладай.

— Жінка, яка засадила тебе у в’язницю,— іноземка, що живе в Бомбеї. Це абсолютно точно.

— І це все?

— Так, на жаль, більше поки що нічого. Але я не заспокоюся, поки не з’ясую все до кінця.

— Спасибі, Дідьє.

— Нема за що. Ти, до речі, виглядаєш дуже добре. Мабуть, краще, ніж до в’язниці.

— Ну... я став дужчий, погладшав трохи...

— І відчайдушніший?