Розділ «Частина III»

Обидва шріланкійці широко усміхнулися. Вони були гарні, з дуже тонкими рисами обличчя, що гармонійно поєднувалися з плавними контурами їхніх тіл. Гані повів мене, щоб показати приміщення, а Кришна і Віллу повернулися до своєї роботи.

— Це наша оглядова камера,— показав Гані пухкою рукою на довгий стіл зі стільницею з матового скла. Під склом було декілька потужних ламп.— Найкраще нею орудує Кришна. Вивчаючи сторінки справжніх паспортів, він відшукує на них водяні знаки і замасковану філігрань, щоб відтворити їх, коли нам це буде потрібно.

Я спостерігав за Кришною, що розглядав сторінку британського паспорта, вкриту складним малюнком зі звивистих ліній. Поряд лежав паспорт з іншою фотографією, і Кришна гострим пером креслив на нім лінії, що повторюють оригінал. Поклавши на скло обидві сторінки, він перевірив їхню ідентичність.

— А Віллу — неперевершений майстер зі штемпелів і печаток,— провадив Гані, підводячи мене ще до одного столу.

Полиця поряд зі столом була заставлена рядами гумових штемпелів.

— Віллу може скопіювати будь-яку печатку, хоч який складний був би малюнок,— на візах, на дозволах на в’їзд і виїзд, на спеціальних посвідченнях. У нього є три верстати новітнього зразка для профільного різання. Я витратив на них купу грошей — ми імпортували їх з Німеччини і сплатили митникам майже стільки ж, скільки коштують самі верстати, зате доправили сюди без зайвих проблем. Проте Віллу справжній віртуоз в своїй справі і часто вважає, що краще робити штемпелі руками.

Я простежив за тим, як Віллу виготовляє штемпель з гуми. За зразок йому правило збільшене фото печатки, яку ставляють в афінському аеропорту при виїзді з країни. Працював він скальпелем і ювелірними пилочками. Виготовивши штемпель, він зробив відбиток і перевірив його, а потім уніс поправки. Тоді клаптем наждачного паперу стер малюнок на краю, і відбиток став як справжній. Новий штемпель приєднався до печаток, що чекали нагоди залишити свій відбиток на підробленому паспорті.

На закінчення Абдул Гані продемонстрував мені комп’ютери, пристрої для фотокопіювання, друкарські верстати, верстати для профільного різання і запаси спеціального пергаментного паперу і чорнила. Показавши мені все, що потрібно було знати на перший раз, Абдул запропонував підвезти мене до Колаби, але я попросив дозволу залишитися, щоб ближче познайомитися з роботою Кришни і Віллу. Мій запал приємно вразив Абдула — а може, й потішив. Йдучи, він важко зітхнув — очевидно, гіркота втрати знов оволоділа його думками.

Ми з Кришною і Віллу напилися чаю і пробалакали три години без перерви. Вони не були братами, але обидва були з Таміла й виросли в одному селі на шрі-ланкійському півострові Джафна. Конфлікт між «тиграми Таміла», що виступали за утворення незалежної держави Таміл-Ілам, і урядовими військами Шрі-Ланки стер з лиця землі їхнє село. Майже всі їхні родичі загинули. Хлопцям разом з сестрою і двоюрідним братом Віллу, батьками Кришни і двома його маленькими племінницями вдалося врятуватися на рибальському судні, що перевозило біженців із Джафни на Коромандельський берег[118]. Звідти вони перебралися до Бомбея, де поселилися на вулиці під пластмасовим наметом.

Перший рік вони проіснували завдяки випадковим заробіткам і дрібним крадіжкам. Якось їхній сусіда дізнався, що Кришна і Віллу уміють читати і писати англійською, й попросив їх внести деякі зміни до патентного документа. Вони зробили це настільки вдало, що відтоді під їхнім пластмасовим дахом почали з’являтися замовники. Почувши про їхні таланти, Абдул Гані умовив Хадербгая запросити їх на випробування. Вже за два роки вони жили разом з усіма своїми родичами у великій комфортабельній квартирі, зібрали грошенят і, як вважалося, були двома найкращими майстрами з підроблення документів у Бомбеї, головному індійському центрі цього ремесла.

Мені кортіло дізнатися якомога більше про це ремесло. Мене вабила мобільність і безпека, яку давало це заняття. Мій ентузіазм викликав у майстрів добротливі усмішки, наша ділова розмова часто була пересипана жартами. Це був непоганий початок, який міг перерости в дружбу.

Весь наступний тиждень я щодня ходив до майстерні. Хлопці працювали допізна, і якось, я затримався у них годин на десять, вивчаючи виробничий процес і поставивши кількасот питань. Паспорти, з якими вони мали справу, були двох видів: справжні, що мали раніше власників, і чисті, що ніким ще не використовувалися. Перші були здобуті кишеньковими злодіями, загублені туристами або продані наркоманами, що прибували з Європи, Африки, Америки й Океанії. Чисті паспорти зустрічалися рідше, їх можна було дістати тільки в один спосіб — підкупивши співробітника посольства, консульства чи імміграційного відомства. Паспорт, що опинився в зоні дії агентів Хадербгая, купували за будь-яку ціну і передавали Кришні й Віллу. Вони показали мені такий незаповнений паспорт, що прибув з Канади. Він зберігався у сейфі разом з аналогічними документами з Англії, Німеччини, Португалії й Венесуели.

Завдяки своєму досвіду, терплячості й доброму технічному оснащенню Кришна і Віллу могли фальшувати у паспорті все, що було потрібне замовникові. Вони міняли фотографії, відтворюючи всі опуклості і заглибини, залишені штемпелем. Іноді паспорт розшнуровувався і мінялися цілі сторінки. Печатки, дати та інші відомості вилучалися за допомогою хімічних розчинників. Нові дані заносилися спеціальною друкарською фарбою, яку вибирали в міжнародному каталозі. Рядові співробітники поліції або митниці жодного разу не поставили під сумнів достеменність документів, виготовлених Кришною і Віллу; часто вони вводили в оману навіть експертів.

На тому ж тижні я знайшов нову квартиру для Улли в районі Тардео, недалеко від мечеті Хаджі Алі. Лайза Картер часто відвідувала Уллу, тож погодилася поселитися разом з нею. І найнявши невеликий караван таксі, ми перевезли їх на нове місце проживання. Дівчата пречудово ладнали одна з одною: обидві полюбляли горілочку, грали в скребл або кункен, залюбки дивилися ті самі відеофільми й обмінювалися одягом. Крім того протягом тижня, проведеного на кухні Абдулли з її багатющим асортиментом харчів, кожна переконалася, що їй подобаються страви, які готує її приятелька. Нова квартира символізувала для них обох початок нового життя, і хоч Улла все ж таки побоювалася Мауриціо з його аферами, вони були щасливі й повні оптимізму.

Я займався карате і тягав залізо з Абдуллою, Салманом і Санджаєм, Ми набиралися сил, були спритні й меткі. Під час тренувань я затоваришував з Абдуллою, і ми стали такими ж друзями і братами, як і Салман із Санджаєм. Це було побратимство, що не вимагало довгих розмов. Часто ми зустрічалися, йшли у спортзал, тягали гирі, боролися один з одним і лупили один одного по мармизі, не вимовивши за весь цей час і десятка слів. Іноді досить було поглянути в очі, щоб зрозуміти жарт і зареготатися. І в цьому спілкуванні без слів моє серце поступово відкрилося Абдуллі, тож я полюбив його.

Повернувшись з Гоа, я зустрічався з Казимом Алі, Джоні Сигаром і деякими іншими жителями нетрищ, а з Прабакером ми бачилися майже щодня, коли він їздив у своєму таксі. Але в паспортній майстерні Гані було багато цікавого, ця праця так захопила мене і забирала стільки часу, що я зовсім припинив приймати хворих в маленькій клініці, яку організував колись у своїй хатині.

Якось я прийшов до нетрищ і вгледів Прабакера, що звивався в такт мелодії, яку виконував місцевий оркестр. Прабакер був одягнений в свою шоферську форму, що складалася з сорочки кольору хакі й білих штанів; на шиї у нього був пурпуровий шарф, на ногах сандалі. Він не помітив мене, і я мовчки стежив за ним. Непристойне погойдування стегнами поєднувалося у його танці з невинним виразом обличчя і по-дитячому безпорадними помахами рук. Він, мов той блазень, підносив розтулені долоні до всміхненої фізіономії, а в наступну мить з рішучою гримасою тицяв у глядача своїми геніталіями. На одному з віражів Прабакер побачив мене і розплився у неосяжній усмішці.

— О Ліне! — обнявши мене, вигукнув він.— У мене є для тебе новина. Справжня фантастична новина! Я шукав тебе у всіх місцях, в готелях з голими леді, в барах із шахраями і ділками, в брудних закутках!..

— Я зрозумів, Прабу,— урвав я його.— Що за новина?

— Я збираюся одружуватися! Ми з Парваті влаштовуємо весілля! Можеш ти цьому повірити?