Розділ «Частина III»

І от настала остання ніч і останній ранок. Я прокинувся удосвіта, Щоб їхати назад. Карла стояла в дверях, дивлячись на безкраю мерехтливу гладінь моря.

— Не їдь...— сказала вона, коли я поклав руки їй на плечі й поцілував її у шию.

— Що-що? — засміявсь я.

— Не повертайся до Бомбея.

— Чому?

— Я не хочу, щоб ти повертався туди.

— Що це означає?

— Тільки те і означає, що я сказала: я не хочу, щоб ти їхав.

Я засміявся, вважаючи, що вона жартує.

— О’кей,— всміхнувсь я, чекаючи продовження жарту.— І чому ж ти не хочеш, щоб я їхав?

— А що, обов’язково повинна бути якась конкретна причина?

— Ну... загалом, так.

— У мене є причина, але я тобі не скажу.

— Чому?

— Тому що я вважаю, що в цьому немає потреби. Коли я тобі кажу, що причина є, цього тобі повинно бути досить — якщо ти справді кохаєш мене, як запевняв.

Вона говорила так схвильовано і впевнено, що я навіть не обурився.

— Почекай,— намагавсь я переконати її.— З’ясуймо все спокійно. Мені треба повернутися до Бомбея. Чом би тобі не повернутися теж, і ми будемо разом назавжди.

— Я не повернуся до Бомбея! — відрізала вона.

— Але чому, хай йому біс?

— Я не можу. І не хочу. І не хочу, щоб ти повертався.