Розділ «Частина III»

— Дивне запитання...

— Я хочу сказати, що копи схопили мене в ту ніч відразу потому, як я вийшов від тебе, щоб зустрітися з Уллою. Що ти подумала, коли я не повернувся?

— Ну... я просто не знала, що думати.

— Ти не подумала, що я вирішив кинути тебе?

Вона спохмурніла.

— Так, спочатку подумала щось таке і розлютилася. Та коли з’ясувалося, що ти не повернувся в нетрища, у свою клініку, і що ніхто не знає, де ти, я вирішила, що ти, ну... займаєшся якоюсь важливою справою.

— Важливою справою! — гірко і сердито засміявсь я.— Пробач, Карло. Я не міг послати звідти звістку ні тобі, ні кому-небудь ще. Я божеволів, думаючи, що ти вирішила, ніби я... просто кинув тебе.

— Коли я дізналася правду — що ти у в’язниці — я була у відчаї. Це взагалі був дуже важкий період в моєму житті. У тій... справі, якою я займалася... все зійшло на пси... так неправильно, Ліне, так жахливо, що я, напевно, ніколи не отямлюся від цього. А потім я дізналася про тебе. І все відразу... змінилося в моєму житті, докорінно змінилося.

Я хотів попросити її пояснити до ладу, тому що це, понад усякий сумнів, було дуже важливо, але до нас поволі, з відчуттям власної гідності, наблизився прочанин.

То був садгу, «свята людина». Він був високий, худий і так засмаг, що лице його було мов земля. На нім була настегнова пов’язка і безліч намист, амулетів і браслетів, а пасма сплутаного волосся звисали до пояса. Поклавши ціпка на плече, він склав руки, вітаючись із нами. Ми запросили його сісти поряд з нами.

— У вас немає чарасу? — запитав він на хінді.— Такої чарівної ночі було би приємно покурити.

Я витягнув з кишені шматочок спресованого чарасу і простягнув йому разом з цигаркою.

— Хай благословить Бгаґван вашу доброту,— співучо відгукнувся він.

— Хай і вас благословить Бгаґван,— відповіла йому Карла на бездоганному хінді.— Ми дуже раді бачити вірного служителя Шиви при повному місяці.

Він посміхнувся, показавши рідкі зуби, і почав готувати чилум. Коли глиняна люлька була натоптана, він підняв долоні, щоб привернути нашу увагу.

— Перш ніж ми закуримо, я хочу зробити вам у відповідь дарунок. Ви розумієте мене?

— Так, ми розуміємо,— усміхнувсь я.

— Добре. Я дам вам обом благословення. Моє благословення залишиться з вами назавжди.

Він витягнув руки над головою і, тримаючи їх в такому положенні, став навколішки і торкнувся лобом піску. Потім випростався і знову нахилився. Уклонився він ото так декілька разів, бурмочучи при цьому щось невиразне.

Потім сів навпочіпки, усміхнувся нам своєю беззубою усмішкою і подав мені знак запалити чилум. Ми мовчки викурили люльку до кінця, і старий хотів оддати мені рештки чарасу, але я не узяв їх у нього. Урочисто схиливши на знак подяки голову, садгу звівся на ноги і показав нам палицею на місяць. Ми відразу зрозуміли, що він має на увазі: плями на поверхні місяця склалися в малюнок, схожий на людину з піднятими в молитві руками. У деяких народів цей малюнок називають «кроликом». Радісно захихикавши, паломник попрямував піщаними дюнами.