Розділ «Частина III»

У її голосі була тривога, а може, й страх,— здавалося, вона ось-ось заплаче.

Я сів коло неї, й таксі рушило з місця.

— Сідга джао! — звеліла вона водієві.— Їдьте прямо! У мене проблема, Ліне. Будь ласка, допоможи мені.

У її погляді читався жах.

— Пробач, будь ласка! — раптом заскиглила вона, але відразу ж узяла себе в руки.— Я навіть не поздоровкалася з тобою. Як ти живеш? Я дуже давно не бачила тебе. У тебе все гаразд?

— У мене все чудово. А що за проблема?

— Мені потрібно, щоб хтось пішов разом зі мною сьогодні о першій ночі до «Леопольда». Ти можеш? Ти підеш зі мною?

— Але ж «Леопольд» зачиняється опівночі.

— Так,— відповіла вона, знову збившись на плаксивий тон.— Але я буду в таксі поряд з рестораном. Я повинна зустрітися там з однією людиною, і я не хочу бути сама. Ти можеш супроводжувати мене?

— А чому я? Чому не Модена чи Мауриціо?

— Я тобі довіряю, Ліне. Ця зустріч буде недовгою. І я заплачу тобі п’ятсот доларів, якщо ти прийдеш. Ти згоден?

Внутрішній голос тихенько попередив мене про небезпеку. Доля воліє перемагати нас у справедливій сутичці й завжди попереджає про підступ. Але Улла була подругою Карли, і заради Карли я допоміг би їй навіть в тому разі, якби вона мені не подобалася. А Улла мені подобалася — вона була гарна, і в ній було достатньо наївності й оптимізму, щоб ставитися до неї з симпатією. Я всміхнувся їй ще раз і попросив водія зупинитися.

— Не хвилюйся. Я прийду.

Вона нахилилася до мене і поцілувала в щоку. Я виліз надвір. Уїла визирнула у вікно. Краплі дощу осіли на її довгих віях, і вона моргнула.

— Значить, я можу розраховувати на тебе?

— Я буду біля «Леопольда»,— відповів я твердо.

— Чесне слово?

— Чесне слово.

Таксі поїхало, й вона істерично гукнула:

Не підведи мене, Ліне!