Розділ «Частина III»

— Та нічого. Просто це мене трохи дивує.

Вона засміялася. Голова її лежала на моїй руці. У темряві очі її мерехтіли, мов чорні перлини.

— Я хочу сказати, що Дідьє, Модена і Улла, навіть Летті з Вікрамом вписуються в обстановку. А ти — ні.

— Гадаю, вони... вписуються завдяки мені, навіть якщо навіть я сама й не вписуюся разом з ними!

— Розкажи мені про Ахмеда,— попросив я.— І Кристину.

Вона мовчала дуже довго, і я вже вирішив, що вона заснула. Але туї вона заговорила — таким рівним і безпристрасним тоном, ніби давала свідчення в суді:

— Ахмед був моїм другом. Найкращим другом, майже братом, якого у мене ніколи не було. Він був з Афганістану, там його поранили на війні. До Бомбея він приїхав, щоб опам’ятатися,— як і я, загалом. Поранення у нього було дуже важке, він так і не вилікувався до кінця. Ми стали близькими друзями — напевно, можна сказати, що ми підтримували одне одного. Він скінчив університет в Кабулі, займався природничими науками і чудово говорив англійською. Ми розмовляли з ним про книги, філософію, музику, мистецтво і кулінарію. Він був дуже добрий хлопець.

— Але з ним щось сталося...— підказав я.

— Так,— відповіла вона.— Він закохався в Кристину, ось що з ним сталося. Вона була однією з дівчат мадам Жу, італійкою — дуже вродливою яскравою брюнеткою. Я навіть сама познайомила її з Ахмедом якось увечері, коли вона зайшла в «Леопольд» разом з Уллою. Вони працювали разом.

— Улла теж працювала в Палаці?

— Улла була однією з найпопулярніших дівчат, які працювали у мадам Жу. Потім вона покинула Палац. У Мауриціо були знайомі в німецькому консульстві, він хотів укласти з одним із німців якусь угоду і виявив, що цей німець по вуха закохався в Уллу. Сплативши власні гроші, Мауриціо за допомогою співробітників консульства викупив Уллу у мадам Жу і змусив її дурити голову цьому німцеві доти, поки не домігся від нього всього, що йому було потрібно. А потім він, як мовиться, «кинув» його, тож той залишився з носом. У результаті німець застрелився, а Мауриціо послав Уллу на панель, щоб вона відпрацювала витрачені ним гроші.

— Знаєш, Мауриціо викликає у мене дедалі більшу огиду.

— Так, звісно, це була брудна операція. Але Улла принаймні вирвалася з лап мадам Жу, а Мауриціо довів, що це в принципі можливо. До неї цього не вдавалося нікому, а якщо вдавалося, то вони отримували порцію кислоти в обличчя. Після цього Кристина теж захотіла покинути Палац. Але якщо з Уллою мадам розлучилася, то вже Кристину вона не погоджувалася відпускати ні за які пряники. Ахмед пішов до Палацу, щоб домовитися з мадам Жу. Спочатку передбачалося, що я піду разом з ним — я була знайома з мадам, оскільки за дорученням мого боса водила в Палац різних бізнесменів, які залишали там купу грошей,— ти знаєш про це. Я думала, що вона дослухається до мого прохання. Але останньої миті... мене послали виконати одну важливу справу, пов’язану з моєю роботою. Я не могла відмовитися. Ахмед пішов до Палацу сам. Наступного дня їхні тіла — його і Кристини — виявили в автомобілі за декілька кварталів од Палацу. Поліціянти сказали, що вони прийняли отруту, як Ромео і Джульетта.

— Ти думаєш, що їх убила мадам Жу, і звинувачуєш себе за це?

— Авжеж.

— І саме про це вона говорила тоді крізь грати, коли ми приїхали за Лайзою? Тому ти плакала?

— Якщо вже тобі так необхідно все знати,— відповіла вона тихо,— то мадам розповіла, що вона зробила з ними перед тим, як убити, як вона знущалася з них...

Я мовчав.

— А ти? — запитала вона сонно.— Я розповіла тобі свою історію. Коли ти розкажеш про себе?

Я мовчав, сподіваючись, що вона ось-ось засне. Я розумів, що вона розповіла мені не все і що в цій історії не вистачає деяких істотних подробиць. А в подробицях, як відомо, саме і ховається диявол. Втім, упродовж цієї години вона й так розповіла мені більше, ніж за весь час нашого знайомства. Твоє страждання — найцінніший дар, який ти можеш піднести коханій людині. І тепер її страждання стало моєю мукою.