Розділ «Частина II»

Щоб ніхто не міг знайти нас,

я укрию наші сліди своїм волоссям.

Сонце сіло на острові нашої постелі,

настала ніч,

проковтнувши луну.

Ми викинуті на берегу плетиві мерехтіння,

шепочуть свічки нам у спину.

Твої очі наді мною

бояться обіцянок, які я можу стримати,

і шкодують за висловленою правдою

менше, ніж за невисловленою брехнею.

Поринаю глибоко, поринаю глибоко —

воювати з минулим заради тебе.

Тепер ми обоє знаємо,

що печаль — це сім’я любові.

Тепер ми обоє знаємо, що я житиму

і помру за цю любов.

Не відходячи від столу, я узяв ручку і переписав ці рядки. Склавши аркуш з украденим віршем, я поклав його до гаманця, згорнув зошит і залишив його так, як він там і лежав.

Потім підійшов до книжкової шафи. У заголовках книг мені хотілося знайти ключ до душі цієї жінки, яка обрала їх. Невелика бібліотека була на диво еклектична. Тут стояли праці з історії стародавньої Греції, з філософії і космології, книги про поезію і драму. «Пармський монастир» Стендаля в італійському перекладі стояв поруч із «Мадам Боварі» французькою, твори Томаса Манна і Шиллера мовою оригіналу — поруч із книгами Джуни Барнс[84] і Вірджинії Вулф. Я узяв «Пісні Мальдорора» Ісідора Дюкасса[85]. Там було чимало загорнутих сторінок, поля рябіли примітками, зробленими почерком Карли. Німецький переклад «Мертвих душ» Гоголя також ряснів її коментарями. Половину одної полиці займало штук двадцять таких самих зошитів, як і той, що лежав на столі. Я перегорнув один з них. Тільки тепер я звернув увагу на те, що всі записи в зошитах зроблені англійською мовою. Карла народилася в Швейцарії і, як я знав, вправно говорила німецькою і французькою. Проте свої найпотаємніші думки і почуття вона висловлювала англійською. Я з радістю вхопився за цей факт, подумавши собі, що це дуже обнадійливий знак. Відкриваючи мені своє серце, вона користувалася моєю рідною мовою.

Я ходив туди-сюди, розглядаючи речі, якими вона оточила себе в своєму помешканні. На стіні висіла написана олією картина, де були зображені жінки біля річки, що несуть на головах глеки з водою; за ними тягнулася зграйка дітей з меншими глечиками. На одній з полиць стояла вирізана з червоного дерева статуетка богині Дурги[86]. Були в неї й інші дрібнички: велика пальмова гілка на стіні, мушлі й річкові камені у великому порожньому акваріумі, поламана прядка, обвішана мідними храмовими дзвіночками.