Розділ «Частина II»

— Так ми домовилися. Але я сподіваюся, що за пару днів одведу його назад. Сам не знаю, чому я погодився узяти його з собою.

Вона голосно зареготалася. Через те, що вона перебувала в такому стані, сміх звучав неприродно і грубо, але сам по собі він був повнозвучний, з багатими модуляціями. Вона ковтнула віскі з шийки, закинувши голову і оголивши круглясті перса.

— Я не люблю дітей! — урочисто виголосила вона.

Потім зробила ще один великий ковток. Пляшка була наполовину порожня. Я зрозумів, що незабаром вона почне варнякати й утратить будь-яку орієнтацію.

— Слухай, я прийшов тільки по свій одяг,— мовив я, оглядаючи кімнату в пошуках своїх речей.

— У мене пропозиція до тебе, Гілберте.

— Мене звуть Лін,— поправив я її, хоча це ім’я було таке ж вигадане.

— У мене пропозиція, Ліне. Я скажу тобі, де твій одяг, якщо ти погодишся переодягнутися просто тут, у мене на очах.

Стосунки між нами не склалися з самого початку, і тепер ми дивилися одне на одного з колючою ворожістю, яка нітрохи не гірша, чи навіть часом і краща, ніж взаємна приязнь.

— Ну, припустімо, ти витримаєш це видовище,— протягнув я, мимоволі усміхнувшись.— А мені що з того?

Вона знову зареготалася.

— Ох, а ти хвацький хлоп’яга, Ліне. Ти не принесеш мені води? Що більше я дудлю цього пійла, то більше пити хочеться.

Дорогою на кухню я перевірив, що робить Тарик. Хлопчик заснув, відкинувши голову на подушки і розтуливши рота. В руці він ще тримав журнал. Я узяв у нього журнал і накрив його легкою в’язаною шаллю, що висіла на стіні. У кухні я узяв пляшку води з холодильника, знайшов дві склянки і повернувся в спальню.

— Малюк заснув. Хай відпочине. Якщо він сам не прокинеться, я розбуджу його трохи пізніше.

— Сідай,— поплескала вона по ліжку поряд з собою.

Я сів і налив собі води. Вона дивилася, як я п’ю.

— Добра вода,— сказала вона.— Ти помітив, що тут добра вода? Набагато краща, ніж ота кінська сеча, яка ллється з крана у нас удома.

— А де у нас дім?

— Хіба в біса не байдуже? — Побачивши, що я прикро поморщився, вона додала: — Не наривайся. Я нічого не корчу з себе. Я ніколи туди більше не поїду, а ти тим більше.

— Та вже ж...