Розділ «Частина II»

Озирнувшись через плече, я побачив, що на нас дивляться перехожі. У мені вирувала гримуча суміш емоцій, головною з яких була злість, переважно на самого себе. Я кілька разів глибоко вдихнув повітря, щоб заспокоїтися. Хлопчик стояв, нахиливши голову набік, і уважно дивився на мене.

— Я шкодую, що розсердився на тебе, Тарику,— сказав я спокійно.— Цього не повториться. Але прошу тебе, будь ласка, не тікай від мене більше. Я дуже злякався і стривожився.

Хлопчик розплився в усмішці. Я здивувався тому, наскільки вона схожа на сяйливу усмішку Прабакера.

— Господи, врятуй мене і помилуй! — вигукнув я.— Тільки не це. З мене досить і Прабакера.

— Так! Чудове о’кей! — погодився Тарик, трясучи мене за руку з ентузіазмом спортсмена на тренажері.— Господи врятуй тебе і мене, завжди-завжди!

Розділ 16

— Коли вона повернеться?

— Звідки я знаю? Може, й зараз. Вона просила зачекати.

— Гм... зачекати. Пізно вже, дитині спати пора.

— Це твої проблеми, друже. Вона просила, я передала.

Я подивився на Тарика. Він не здавався утомленим, але я знав, що незабаром його зморить сон. Я вирішив, що йому не завадить трохи відпочити. Ми увійшли до помешкання Карли. У великому старомодному холодильнику я знайшов пляшку води. Випивши кілька ковтків, Тарик сів на купі подушок і почав гортати журнал «India Today».

Лайза сиділа в спальні на ліжку, підтягши коліна до підборіддя. Крім червоної шовкової піжамної куртки, на ній нічого не було, і я озирнувся, щоб переконатися, що хлопчик не зазирне в кімнату. У руках вона стискала пляшку віскі «Джек Денієлс». Її довге в’юнке волосся було недбало зібране в пучок.

— А де ти роздобув цього малюка?

Я осідлав стілець, поклавши руки на його пряму спинку.

— Він дістався мені в спадок. Я його узяв у вигляді позики.

— Позики? — вона вимовила це слово так, ніби то була якась негарна хвороба.

— Ну та. Мій друг попросив мене навчити його англійської.

— А чому ж він сидить тут, а не учить англійську вдома?

— Я повинен тримати його при собі, щоб він в цей час навчався розмовної мови.

— Тримати при собі? Повсякчас? Хай куди ти підеш?