Розділ «Частина II»

— Куди ж це вони так поспішали?

— Один ховався від поліції. Він порушив стільки законів, що навряд чи хоче, щоб я розповідала про це.

— Ти його вигнала?

— Ні,— відповіла вона з таким жалем, що я не став її розпитувати про нього.

— А другий?

— Тобі не треба це знати.

Мені дуже хотілося це знати, але вона рішуче відвернулася, і було ясно, що наполягати марно. Я чув, що Карла жила з якимсь Ахмедом, афганцем. Подробиць мені не розповідали, і я вирішив, що Карла розлучилася з ним кілька років тому. Весь останній рік, відтоді як ми познайомилися, вона жила сама, і лише зараз я зрозумів, що моє враження про неї склалося під впливом цього факту. Всупереч її заяві, що вона не любить самоти, я вважав її жінкою, яка ніколи не живе з іншими людьми — хіба що дозволяє лишитися у неї на ніч.

Я дивився на її обернену до мене потилицю, на краєчок профілю, на ледве помітні груди під зеленою шаллю, на довгі тонкі пальці, молитовно складені на колінах,— і не міг уявити, що вона живе з кимось. Сніданок удвох, голі спини, ванно-туалетний клекіт, чвари, домашній клопіт напівсімейного життя — все це було не для неї. Мені легко було уявити в такій обстановці її приятеля Ахмеда, якого я в житті не бачив, а вона в моїй уяві завжди була самодостатня й самотня.

Хвилин п’ять ми сиділи мовчки, тільки лічильник водія вибивав свій ритм. Оранжевий прапорець на приладовій дошці свідчив про те, що водій, як і багато людей у Бомбеї, родом з Уттар-Прадеш, великого густонаселеного штату на північному сході Індії. Ми поволі повзли в потоці транспорту, що дозволяло йому скільки завгодно роздивлятися нас в люстерко. Він був заінтригований. Карла дала йому вказівки на хінді, детально пояснивши, як під’їхати до Палацу. Ми були іноземцями, але поводилися як місцеві.

— Кляте юрмисько! — пробурмотів він на вуличному хінді під ніс собі самому, але очі його при цьому уважно стежили за нами.— У цього бридкого міста сьогодні справжнісінький закреп!

— Може, двадцять рупій допоможуть? — відгукнулася Карла на такому ж хінді.— У тебе що, погодинна оплата, друже? Ти не можеш рухатися жвавіше?

— Слухаюся, міс! — в захваті відгукнувся водій по-англійському і почав енергійно пропихатися крізь скупчення транспорту.

— То що ж усе-таки сталося з ним? — запитав я.

— З ким?

— 3 хлопцем, з яким ти жила і який не порушував законів.

— Він помер, якщо тобі так вже треба це знати,— процідила вона крізь зуби.

— А... від чого?

— Кажуть, отруївся.

— Кажуть?

— Авжеж, кажуть...— зітхнула вона і почала роздивлятися натовп на вулиці.