Розділ «Частина II»

— Послухай, як ти мене знайшла? Як тобі пощастило сюди проникнути? — запитав я Карлу.

— Як вдалося проникнути? — спохмурніла вона.— А що, хіба тебе заборонено відвідувати?

— Ні, звісно,— розсміявся я.— Але це дуже незвично. У мене рідко бувають гості.

— Я просто звернула сюди і запитала першого зустрічного, де ти живеш.

— І він сказав?

— Не відразу. Вони тут дуже пильно тебе охороняють. Спочатку вони відвели мене до твого друга Прабакера, а він провів сюди.

— Прабакер?

— Так, Ліне... ти гукав мене? — просунув голову в двері мій друг.

— Мені здавалося, ти збирався водити таксі! — люто сказав я.

— Так, таксі мого двоюрідного брата Шанту,— відповів він, посміхаючись.— Я водив його, але зараз його водить мій двоюрідний брат Пракаш, а у мене дві години обід. Я був у Джоні Сигара, в його будинку, і прийшли люди з міс Карлою, а вона захотіла побачити тебе, і я прийшов сюди. Це все добре, так?

— Так, це все добре,— зітхнув я.

Повернувся Сатиш із тацею, де стояли три чашки гарячого солодкого чаю. Він роздав нам чашки, відкрив пакет з чотирма печивцями «Парле Глюко» і церемонно вручив нам по одному. Я подумав був, що четверте печивце він сам з’їсть, але він поклав його на долоню, старанно провів посередині лінію брудним нігтем і розламав його навпіл. Приклавши ті кавалки один до одного, він вибрав більшого і віддав Карлі, а другого дав сестричці. Дівчинка сіла на порозі й заходилася гризти печиво.

Я вмостився на стільці з прямою спинкою, а Сатиш сів навпочіпки переді мною, притулившись плечем до мого коліна. Така прихильність була невластива йому, і я сподівався, що Карла помітить це і оцінить.

Ми допили чай, Сатиш зібрав порожні чашки і, не кажучи ні слова, пішов додому.

— Гарний хлопчик,— сказала Карла.

— Так. Син моїх сусідів. Ти щось у нім сколихнула. Зазвичай він дуже соромливий. То що ж привело тебе в мою скромну оселю?

— Я просто проходила тут і вирішила зайти,— відповіла вона недбалим тоном, роздивляючись дитячі фізіономії в дірках моєї хатини.

Було чутно, як дітлахи допитуються в Сатиша: «Хто це така? Це Дружина Лінбаби?»

— Просто проходила? А не може так бути, що тобі закортіло відвідати мене?

— Ох, містере, не зазнавайтеся! — пожартувала вона.