Розділ «Частина II»

— Це грандіозно! — відгукнулася Карла.— І так страшно!

Платформа зупинилася на двадцять третьому поверсі. Перед нами була бетонна площина з рівномірно розташованими опорними колонами; поміж ними видніли темні печери приміщень, а вгорі нависала бетонна стеля, прикрашена гірляндами кабелів і дротів. Усі поверхні були сірі, тож постаті на тому сумному тлі вирізнялися яскравими плямами. Одну колону обгородили тином із бамбуку й лози — то була кошара, де аж кишіли кози, кури, коти і собаки, які там і спали, і їли. Біля другої колони височіла гора матраців і ковдр — там спали люди, а біля третьої були розкидані іграшки — то був дитячий майданчик.

На очеретяних веретах уже накрили розкішний стіл. За тарілки правило величезне листя банана. Жінки розкладали на них рис, присмачений шафраном, картоплю зі шпинатом, печені овочі та хліб. Помивши руки, ми вмостилися поміж Джоні Сигаром і Кишором, другом Прабакера. Їжа була набагато смачніша, ніж в ресторані. Як водиться, жінки накрили для себе окремий стіл. Карла була єдиною жінкою поміж двох десятків чоловіків.

— Подобається вам наш банкет? — запитав Джоні у Карли після першої переміни страв.

— Так, дуже подобається,— відповіла вона.— Така смачна їжа й унікальна обстановка!

— А ось і наш татко! — сказав Джоні.— Диліпе, йди сюди. Познайомся з міс Карлою, це Лінова подруга.

Диліп схилився перед Карлою в традиційному вітанні, а потім зі збентеженою усмішкою відійшов, щоб простежити за приготуванням їжі. Він працював на будівництві такелажником. Начальство дало йому вихідний день, щоб він міг відсвяткувати знаменну подію з рідними і друзями. Його хатина стояла дуже близько від моєї, але потойбіч дротяної загороди.

Два робітники зішкрібали із стіни слово «САПНА», яке хтось написав англійськими літерами.

— Що це за напис? — запитав я Джоні.— Останнім часом я скрізь його бачу.

— Це поганий напис, Лінбаба,— відповів він, перехрестившись.— Це ім’я одного злодія, гунди. Це дуже погана людина. Він коїть злочини по всьому місту — вдирається в будинки, краде речі і навіть вбиває людей.

— Вбиває? — перепитала Карла. Вона спохмурніла і щільно стиснула губи.

— Так! — підтвердив Джоні.— Спочатку він писав погрози на рекламних щитах, на стінах, а зараз дійшло вже до вбивств, холоднокровних кривавих убивств. Тільки сьогодні вночі у себе удома було убито двоє людей.

— Він ненормальний, цей Сапна,— навіть ім’я узяв жіноче,— кинув Джітендра.

Це був досить істотний момент. Слово «сапна» означало «мрія» і було поширеним жіночим ім’ям.

— Не такий вже зовсім ненормальний,— досить похмуро заперечив Прабакер.— Каже, що він король злодіїв і вестиме війну, щоб Допомогти бідним, а багатих вбиватиме. Звісно, це ненормально, але багато людей, у яких в голові начебто все гаразд, будуть згодні з такою ненормальністю.

— А хто він такий? — запитав я.

— Ніхто цього не знає, Ліне,— відповів Кишор протяжною американською англійською, що її він перейняв од туристів.— Кажуть він із заможної родини з Делі й батько позбавив його спадку. А деякі люди кажуть, що він диявол. Ще деякі думають, що це не одна людина, а ціла організація. Як сказав Джоні, вже убили двох людей, Ім’я Сапна пишуть по всьому Бомбею. Копи розпитують всіх підряд, Схоже, вони налякані.

— Багатії теж налякані,— додав Прабакер.— Ці два хлопці, яким не пощастило сьогодні вночі, були багаті. Цей Сапна пише своє ім’я англійськими буквами, а не на хінді. Він освічений. Але хто написав це ім’я тут, в цьому місці? Тут повсякчас люди, вони працюють і сплять тут, і ніхто з них не бачив, як це написали.

— Все одно він мадачудг, паґал! — з серцем плюнув Джоні.— Виродок, божевільний!

— Змінімо тему,— запропонував я, побачивши, що Карла зблідла, а очі її стали великі від страху.— Ти недобре почуваєшся, Карло?