Розділ «Частина II»

У Нареша була рана на передпліччі, її завдали бритвою. Поріз був неглибокий і швидко загоївся б, якби не інфекція, занесена через вогкість і бруд на його робочому місці. Марлева пов’язка, яку я йому наклав усього два дні тому, була брудна. Знявши марлю, я поклав її в поліетиленовий пакет, щоб пізніше спалити.

Рана почала гоїтися, але шрам був яскраво-червоний, місцями жовтяво-білий. Лепраки дали мені десятилітрового слоїка антисептичного засобу, що застосовується при операціях. Я прополоскав ним руки і промив рану, втираючи антисептик, аж усунув усі сліди білого гною. Це було боляче, але Нареш терпів. Коли рана підсохла, я посипав її антисептичним порошком, наклав марлевий тампон і перев’язав.

— Прабакер сказав мені, що тебе днями мало не забрала поліція,— склав я фразу на маратхі, не відриваючись від справи.

— У Прабакера є прикра звичка розповідати всім правду,— спохмурнів Нареш.

— Ну, зараз ти сам сказав мені її,— мовив я, і ми засміялися.

Як і всі махараштрійці, Нареш був зачарований тим, що я умію розмовляти їхньою рідною мовою, і намагався говорити поволі й виразно. Як на мене, поміж маратхі й англійською не було нічого спільного — ні однокорінних слів, ні схожих граматичних форм, які зустрічаються, наприклад, в англійській і німецькій або італійській. Але для мене труднощі вивчення мови були не такі великі, бо її носії всіляко мені в цьому сприяли.

— Якщо ти і далі займатимешся крадіжками разом з Асифом і його зграєю, то тебе рано чи пізно зловлять,— сказав я вже серйознішим тоном.

— Я знаю, але сподіваюся, що Господь убереже мене від цього. Адже я краду не для себе, а для сестри, тож молюся Богові, щоб Він захистив мене. Вона повинна скоро вийти заміж, а у нас не вистачає грошей на посаг. Я старший син і відповідаю за це.

— А ти, Нарешу? — запитав я.— Коли вже ти оженишся?

Нареш був розумним працьовитим парубком. Його хатина була ненабагато більша від моєї халупи, а він жив у ній разом з батьками і шістьма братами та сестрами. Спати йому доводилося на землі поряд з хатиною, щоб усередині могли розміститися всі інші. Я заходив кілька разів до нього додому. Всі його особисті речі можна було покласти в одну невелику валізу: комплект робочого одягу, одна пара пристойних штанів і одна сорочка для особливих випадків і відвідин церкви, збірка віршів буддистів, декілька фотографій і туалетне приладдя. Більше у нього не було нічого. Кожну рупію, зароблену чесною працею або крадіжкою, він віддавав матері, а якщо йому потрібні були гроші на дрібні витрати, він просив їх у неї. Він не палив, не пив і не грав у азартні ігри. Не маючи ні грошей, ні реальних перспектив на найближче майбутнє, він не завів навіть подруги і майже не сподівався завести. Єдина розвага, яку він собі дозволяв,— відвідини дешевого кінотеатру раз на тиждень. Незважаючи на це, він був зазвичай життєрадісний і повний оптимізму. Іноді, повертаючись з нічної прогулянки, я бачив, як він спить біля своєї хатини з утомленою усмішкою на губах.

Він підвівся, згинаючи і розгинаючи руку, щоб послабити тиск щільної пов’язки.

— Потому як Пунам вийде заміж, треба буде видати ще двох сестер, перш ніж черга дійде до мене,— відповів він, усміхаючись і похитуючи головою.— Біднякам доводиться спочатку шукати женихів, а потім вже наречених. Ідіотизм, правда? Амчи Мумбаї, Мумбаї амчи! — (Це наш Бомбей, і Бомбей наш!)

І, не подякувавши, пішов собі, але я знав, що найближчим часом він або запросить мене до себе додому на обід, або принесе мені фруктів чи ще чогось. Я звик до того, що тутешній люд дякує справами, а не словами.

Коли Нареш вийшов од мене, завітало ще декілька людей — зі щурячими укусами, запаленнями, інфекційними висипами і стригучим лишаєм.

Останньою пацієнткою була немолода жінка, що прийшла у супроводі племінниці. Вона скаржилася на біль у лівому боці грудей, проте соромилася роздягнутися. Я попросив небогу погукати ще двох її подруг. Вони завісили пацієнтку покривалом, а небога стала так, щоб бачити і мене, й тітку. Я торкався своїх грудей, а небога повторювала мої жести, торкаючись тітчиного тіла.

— Тут болить? — питав я, доторкнувшись до грудей.

Дівчина тицяла пальцем у тітку за простирадлом і повторювала моє запитання.

— Ні.

— А тут?

— І тут ні.