Розділ «Частина I»

— Тобі треба помитися, Ліне. Після такої довгої подорожі ти, напевно, пахнеш дуже безрадісно. Ходімо, мої сестри нагріли води в глеках.

Я пройшов услід за ним через низьку арку в маленький дворик позад хати, завішаний з трьох боків солом’яними веретами. Дворик був вимощений плоским річковим камінням, від душового майданчика відходила акуратна канавка для води. Прабакер дав мені мильницю і маленького мідного ковша, щоб поливати себе водою.

Поки він пояснював мені, як користуватися цим душем, я зняв черевики й сорочку і стягнув джинси.

— Ліне!!!

Прабакер одним стрибком подолав двометрову відстань, що розділяла нас, і почав прикривати мене руками, а потім побачив рушника, вхопив його і плигнув назад, з кожним стрибком перелякано скрикуючи «Ой-ой!». Обмотавши мене рушником, він з жахом роззирнувся навкруги.

— Ліне, що ти робиш? Ти з’їхав глузду?

— Як що? Збираюся митися.

— Але не так же! Не так!

— Що означає «не так»? Ти велів мені помитися і привів для цього сюди. А коли я хочу митися, ти починаєш стрибати навколо, як переляканий кролик. У чому справа?

— Але ти ж був голим! На тобі нічого не було!

— Авжеж, я завжди так миюся,— відповів я стомлено, дивуючись з цієї незрозумілої паніки.— І всі так миються.

— Ні-ні! Тільки не в Індії! — обернувся він до мене. На обличчі його було написано відчай.

— Ви що, миєтеся одягненими?

— Так, Ліне! В Індії ніхто ніколи не роздягається, навіть щоб помитися. В Індії не можна бути голим. І тим більше зовсім без одягу.

— Але як же ви миєтеся у такому разі?

— Ми миємося в трусах.

— Ну, так в чому ж справа? На мені труси, як бачиш.— Я скинув рушника, щоб показати йому мої чорні жокейські трусики.

— Ой-ой-ой! — знову заволав Прабакер, кидаючись за рушником і повертаючи його на місце.— Оця маленька ганчірочка? Це не справжні труси, Ліне. Це тільки спідні труси. Треба, щоб були верхні труси.

— Верхні труси?

— Еге ж, такі, як у мене.