Розділ «Частина I»

— Він просто переконував мене, що французи — найцивілізованіша нація на світі.

— І весь світ це визнає,— додав Дідьє.

— Коли ви зумієте виростити на своїх виноградниках нового Шекспіра, то я погоджуся з тобою,— промуркотіла Летті з теплою і заразом поблажливою усмішкою.

— Люба моя, будь ласка, не думай, що я недооцінюю вашого Шекспіра,— радісно закудкудакав Дідьє.— Я дуже люблю англійську мову — адже вона більш як наполовину складається з французьких слів.

— Touche[42],— посміхнувся я,— як говоримо ми, англійці.

Тієї миті до нас підійшли Улла з Моденою. Улла була одягнена для роботи: коротка тісна темна сукня з хомутиком на оголеній шиї, сітчасті панчохи і черевички на шпильках. На її шиї і у вухах виблискували фальшиві самоцвіти. Її вбрання було цілковитою протилежністю костюму Летті, що складався з парчевого блідо-жовтого піджака, нетісної атласної темно-брунатної спідниці й чобітків. Але особливо помітний був контраст — причому дивовижний — поміж їх обличчями. У Летті був прямий, упевнений іронічний погляд, а великі блакитні очі Улли з усім її професійно-сексуальним антуражем не виражали нічого, крім наївності, непідробленої безглуздої наївності.

— Я сьогодні забороняю тобі говорити зі мною, Дідьє,— відразу ж заявила Улла, надувши губки.— Я провела три жахливі години в товаристві Федеріко, і все через тебе.

— Ба! — буркнув Дідьє.— Федеріко!

— О-о-о,— проспівала Летті, примудрившись зробити три звуки з одного.— Що сталося з молодим красенем Федеріко?

— На джа, Федеріко захопився релігією і мало до сказу не довів мене цим. А все через Дідьє.

— Так,— обурено підтвердив Дідьє.— Федеріко знайшов Бога, і це справжня трагедія. Він більше не п’є, не палить, не вживає наркотиків. І, зрозуміло, ніякого сексу ні з ким — навіть із самим собою. Такий талант пропадає — просто жах. Він же був генієм розпусти, моїм найкращим учнем, моїм шедевром! Здуріти можна. А зараз він вирішив стати доброчесною людиною — в найгіршому сенсі цього слова.

— Ну що ж, одне набуваєш, інше втрачаєш, це неминуче,— зітхнула Летті з удаваним спвічуттям.— Не вішай носа, Дідьє. Зловиш в свої тенета яку-небудь іншу рибку, підсмажиш її і проковтнеш.

— Це мені треба співчувати, а не Дідьє! — пробурчала Улла.— Федеріко прийшов від Дідьє такий засмучений, що просто плакав. Scbeisse! Wirklich![43] Цілі три години він ридав. Врешті мені стало дуже шкода його, і коли Модена вигнав його разом з бібліями, я переживала. Це все ти винен, Дідьє!

— У фанатиків,— замислено мовив Дідьє, не звертаючи уваги на її докори,— чомусь завжди стерильний і нерухомий погляд. Вони схожі на людей, які не мастурбують, але безперервно думають про це.

— Дідьє, я обожнюю тебе,— вичавила Летті, заїкаючись від сміху.— Хоч ти і мерзенний змій.

— Ні, ти обожнюєш його саме за те, що він такий мерзенний твій,— озвалася Улла.

— Я сказала «змій», а не «мій»,— терпляче поправила її Летті.— 3 чого це він мій?

— Я, звісно, не дуже добре розуміюся на ваших англійських жартах,— упиралася Улла,— але, здається, він справді мерзенний і твій.

— Запевняю вас,— запротестував Дідьє,— я весь ваш — і твій, і твій.

Цієї миті до нас підійшла Карла у супроводі Мауриціо й індійця років тридцяти з гаком. Мауриціо з Моденою приставили до нашого столика ще один, і ми замовили горілку й закуску на вісьмох.