Розділ «Частина I»

— А чом би не сказати? — втрутилася Кавіта.— Мене шоколадом не годуй, а дай підкусити кого-небудь своїм «Я тебе попереджала». Кажу це Вікраму щонайменше раз на тиждень.

— А мені він подобається,— озвався Вікрам.— Ви, напевно, не знаєте, але він просто фантастичний вершник. У сідлі — чисто Клінт Іствуд, яар. Минулого тижня я бачив його на пляжі Чаупаті верхи. Він був там із тією білявою курочкою зі Швеції. Вигляд наче у Клінта в «Бродязі високогірних рівнин», чесне слово. Смертельний номер!

— Ох, він уміє їздити верхи?! — пирхнула Летті.— Як же я могла так його недооцінити? Беру свої слова назад.

— І потім, у нього вдома є першокласний магнітофон,— провадив Вікрам, вочевидь, не помічаючи настрою Летті.— І пречудові записи італійських фільмів.

— Ну, гаразд, з мене годі! — підводячись, вигукнула Летті й узяла свою сумочку.

Руді кучерики довкола чола аж тріпотіли від обурення. Бліда шкіра її обличчя в яскравому світлі ресторану робила її схожою на розгнівану мармурову мадонну, і я пригадав слова Карли: «Духовно Летті, мабуть, багатша за всіх нас».

Тут-таки схопився і Вікрам.

— Я проведу тебе до готелю. Мені в тому ж напрямі.

— Он як? — кинула Летті, так хутко обернувшись до Вікрама, що він аж очима закліпав.— І що ж це за напрям?

— Ну, загалом... будь-який напрям, яар. Полюбляю пройтися увечері. Отже, куди ти, туди і я.

— Ну що ж, якщо тобі це так потрібно...— прогарчала Летті, розсипаючи блакитні іскри з очей.— Карло, любцю, ми домовилися завтра пити каву в «Таджі», якщо не помиляюся? Обіцяю цього разу не запізнюватися.

— Чекатиму,— відгукнулася Карла.

— Щасливо всім! — помахала нам рукою Летті.

— Щасливо! — повторив Вікрам, рушаючи услід за нею.

— Знаєте, що мені подобається в Летиції? — задумливо протягнув Дідьє.— В ній немає нічого французького. Наша французька культура настільки поширена, що майже в кожній людині є щось від француза. Особливо в жінках. Майже кожна з них — трохи французка. А Летиція — найменш французка з усіх, кого я знаю.

— Ти сьогодні перевершив самого себе, Дідьє,— сказала Кавіта.— Що з тобою? Ти закохався чи, навпаки, розлюбив?

Дідьє подивився на свої руки, складені на столі одна поверх другої.

— Мабуть, і те, й те. У мене сьогодні чорний день. Федеріко — адже ти знаєш його — навернувся до християнства. Для мене це важкий удар. Як по правді, ця його набожність розбила моє серце. Але годі про це. Ви знаєте, в «Джегангирі» відкрилася виставка Імітаз Дгаркер. Її роботи дуже чуттєві й повні неприборканої енергії. Кавіто, не хочеш піти зі мною?

— Звісно,— всміхнулася дівчина.— Залюбки.

— Я пройдуся з вами до Царської станції,— сказала Улла, зітхнувши.— Мені треба зустрітися там з Моденою.