Розділ «Частина I»

— Дуже правильно, без проблем. Я спостерігав, як чудово ти їси свою їжу рукою, в найкращому індійському стилі. І як ти вчишся просити різні речі — скільки того, скільки цього, дайте мені дві чашки чаю, я хочу трохи гашишу — і говориш людям тільки на хінді. Я бачив це все. І я думаю, що ти мій найкращий учень, Лінбаба. А я твій найкращий вчитель, хіба ні?

— Так, так! — засміявсь я.— Гей, обережніше!

Водій крутнув кермо і насилу встиг уникнути зіткнення з буйволовою упряжкою, яка вирішила зробити розворот просто перед нами. Мій вигук його розлютив — цей здоровезний смаглявий індієць зі щетинистими вусами аж оскаженів од того, що я втрутився в його роботу, щоб врятувати наше життя,— він кинув на мене розлючений погляд і вибухнув лайкою на хінді. Автомобіль він вів так, ніби пограбував банк і рятувався від погоні. Його агресивність розповсюджувалася на всіх: він майже впритул під’їжджав до авт, що йшли попереду на повільнішій швидкості, і, оглушливо сигналячи, мало не спихав їх із проїжджої частини. Коли вони звертали убік, щоб пропустити нас, він їхав поруч і сварив їх на всі заставки. Потім, намітивши попереду чергову жертву, гнався за нею, щоб повторити маневр. Вряди-годи він відчиняв дверцята і вихилявся з авта, випльовуючи пережований паан і не звертаючи уваги на те, що діється на дорозі перед машиною.

— Цей водій — просто псих,— пробурмотів я.

— Водіння у нього не дуже хороше,— погодився Прабакер, вчепившись за спинку переднього сидіння,— зате плюється і лається він пречудово.

— Заради всього святого, скажи йому, щоб він зупинився! — заволав я, коли водій, наддавши газу, стрімголов помчав уперед, нахиляючи авто ліворуч і праворуч під час обгону.— Він відправить нас на кладовище!

— Банд каро! — крикнув Прабакер.— Зупинися!

І додав гарну лайку, але це тільки підстьобнуло водія. Втопивши педаль газу до самої підлоги, він обернувся до нас, вишкіривши зуби і виблискуючи величезними чорними очима, в яких клекотіло обурення.

— Аррей[38]! — заволав Прабакер, тицяючи пальцем уперед.

Але було запізно. Водій хутко обернувся і, вчепившись у кермо, вдарив по гальмах. Якусь хвилю ми ще рухалися за інерцією, а потім водій видихнув повітря з таким звуком, який буває ото тоді, коли відриваєш камінь, що вгруз у глинясте річкове дно. Далі ми з гуркотом і тріском врізалися в автомобіль, що пригальмував перед нами для повороту. Нас кинуло на спинки передніх сидінь, і відразу ж пролунали один по одному ще два страшенні удари — на нас налетіли дві машини, що йшли позаду.

Брязкіт битого скла, що посипалося на бруківку разом з уламками хромованої обшивки, прозвучав неначе аплодисменти. Під час зіткнення я ударився головою об дверцята. З розбитої брови цебеніла кров, але більше ушкоджень не було.

— Ліне, у тебе нічого не зламалося? — занепокоєно обмацував мене Прабакер.— 3 тобою все гаразд?

— Гаразд, гаразд.

— Ти упевнений? Ти точно не нашкодив собі?

— Ні-ні. Але знаєш, Прабу,— нервово засміявсь я, відчуваючи полегшення після пережитого,— хоч гарно плювався цей водій, чайових від мене він не отримає. Ти цілий?

— Нам треба швидше вилазити звідси! — мало не істерично закричав він замість відповіді.— Швидко-швидко! Негайно!

Дверцята з його боку заклинило, і хоч як він бився об них плечем, вони не відчинялися. Прабакер сягнув було до дверцят з мого боку, але відразу зрозумів, що це марно: вони були заблоковані машиною, яка зіткнулася з нами. Він подивився на мене, і в його розширених зіницях був такий жах, що у мене всередині все аж похололо.

З в’язкої каламуті моїх мізків випливла чітка і недвозначна думка: «ПОЖЕЖА. Ось чого він боїться?» Дивлячись, як він аж рота роззявив од жаху, я переконався, що авто ось-ось вибухне. А ми замуровані в ньому. Заднє віконце у всіх бомбейських таксі прочиняється всього на декілька сантиметрів, дверцята заклинило, вікна не відчиняються, і ми не можемо вибратися. Згоримо живцем!

Я подивився на водія, що перехнябився на своєму сидінні, затиснутий поміж дверцями і кермом. Він не рухався, але стогнав. З кожним подихом його зігнута спина з випнутими хребцями зводилася і конвульсивно спадала.

Біля нашого таксі з’явилися обличчя, почулися збуджені голоси. Прабакер крутив головою, в паніці дивлячись на людей, обличчя його було зведене судомою страху. Раптом він переліз через спинку переднього сидіння і відчинив ліві дверцята. Обернувшись, він схопив мене попід пахви і щосили потягнув з авта.