Розділ «Серсея»

— Обіцяю.

— То й добре. Тепер біжи. В мене скоро будуть гості.

І Томен побіг, але спершу обернувся і виголосив наостанок:

— Коли стану королем у своєму праві, то забороню буряки! Оголошу поза законом!

Її брат зачинив за ним двері, штовхнувши пеньком руки.

— Ваша милосте, — запитав він Серсею, лишившись із нею наодинці, — я оце саме хотів спитати… ви п’яні чи геть здуріли?

Вона знову ляснула по воді, надіславши хвилю собі на ноги.

— Припни язика, бо я тобі…

— Бо ти мені що? Знову накажеш оглядати міські мури?

Хайме сів і схрестив ноги.

— Твої мури, хай би їх грім побив, стояли, стоять і стоятимуть. Я облазив кожен їхній вершок, роздивився усі сім брам. На Залізній Брамі поіржавіли завіси, Король-Браму та Грязючну Браму доведеться замінити, бо Станіс гатив у них стіноламами. Самі мури ніде не втратили міцності… але ваша милість часом не забули, що наші любі друзі з Вирію знаходяться всередині мурів, а не ззовні?

— Я ніколи нічого не забуваю, — відповіла вона йому, думаючи про таку собі золоту монету з долонею на одному боці та головою якогось забутого короля на іншому.

«Як той поганючий щур — наглядач в’язниці — примудрився сховати монету під горщиком з лайном? Як ота почвара — Руген — спромоглася добути старе золото з Вирію?»

— Я оце вперше почув про пошуки нового майстра-мечника. Але тобі доведеться шукати довго і далеко, якщо сподіваєшся знайти кращого за пана Лораса.

— Я знаю, що він уміє робити. Я не хочу, щоб він наближався до мого сина. Краще б ти нагадав йому про його обов’язки.

Купіль потроху вистужувалася, вода холоднішала.

— Обов’язки свої він знає добряче, а кращого герцівника немає у всьому…

— Ти був кращий, доки не втратив правицю! Пан Барістан замолоду. Артур Дейн теж був майстерніший, а принц Раегар рівнявся навіть з ним. Не треба мені тут просторікувати про непереможну Квіточку. Він сам іще мала дитина.

Серсея вже втомилася від непокори Хайме. Ніхто ніколи не зважувався на непокору її вельможному батечкові. Коли говорив Тайвин Ланістер, сказане хутко кидалися виконувати слуги та піддані. А коли говорила Серсея, люди дозволяли собі давати поради, сперечатися і навіть відмовлятися коритися наказові! «Все тому, що я жінка і не можу перемогти їх мечем. Навіть Роберта вони поважали більше за мене, а він був безголовий п’яниця.» Ні, цього вона далі не потерпить. Особливо від Хайме. «Треба позбавитися його, і то скоріше.» Колись вона мріяла, що вони удвох правитимуть Семицарством, але відтоді брат частіше ставав на заваді, ніж у пригоді.

Серсея підвелася з купільниці. Вода текла їй ногами, капотіла з волосся.