Розділ «Серсея»

— Починаю розуміти, чому ваш брат — каліка. — Серсея відчула втіху, побачивши, як її слова стерли з його гарненького личка посмішку. — Можливо, мій брат не зумів пояснити вам, пане лицарю, ваші обов’язки на службі. Ви тут, щоб захищати мого сина від його ворогів. Навчати його лицарської науки — то клопіт майстра-мечника.

— Червоний Дитинець не має майстра-мечника, відколи було вбито Арона Сантагара, — відповів пан Лорас із натяком на докір у голосі. — Його милості майже дев’ять років. Він прагне навчатися. У його віці йому час стати зброєносцем і вчитися на лицаря.

«Він учитиметься. Але не сподівайся, що в тебе.»

— Чи не нагадаєте, пане, кому служили ви? — запитала Серсея найсолодшим голосом. — Часом, не князеві Ренлі?

— Я мав таку честь.

— О, я так і гадала. — Серсея бачила, якими близькими подеколи стають взаємини між зброєносцями та лицарями, котрим ті служать. Вона не бажала й думати, щоб Томен заприязнився до Лораса Тирела. Лицар Квітів був не з тих чоловіків, яких варто наслідувати хлопчикові. — Пробачте мою недбалість. Маючи на руках правління державою, війну та похорон батька, я чомусь проґавила таку нагальну справу, як призначення нового майстра-мечника. Втім, я негайно виправлю свою помилку.

Пан Лорас відкинув назад брунатний кучерик, що впав йому на лоба.

— Ваша милість не знайдуть іншого лицаря, хай наполовину такого вправного з мечем і списом, як я.

«Отакої, та ми сама скромність!»

— Томен — ваш король, а не ваш зброєносець. Ви маєте битися за нього і загинути, якщо знадобиться. Та й по тому!

Серсея лишила Лораса на перекидному мості через сухий рів зі шпичаками і ввійшла до Маегорового Острогу сама. «Де мені шукати майстра-мечника?» — питала вона себе, видираючись сходами до своїх покоїв. Відмовивши панові Лорасу, вона не могла звернутися до інших лицарів Королегвардії — то була б сіль на рану і свіжа образа Вирієві. «Пан Таллад? Пан Дермот? Хтось же має знайтися.» Томенові припав до смаку його новий панцирний слуга, проте Озней виявив недбалість у справі з Дівою Маргерією, досі не справдивши королевиних сподівань. Його братові Озфриду вона загадала інше доручення. Шкода, що Хорт перекинувся на скаженого собаку — Томена завжди лякав хрипкий голос Сандора Клегана, а Лорас Тирел трохи протверезів би від своєї лицарської бундючності, якби стикнувся зі звичною Хортовою зневагою до всіх навколо.

«Арон Сантагар був дорнієць, — пригадала Серсея. — Може, послати до Дорну?» Між Сонцесписом та Вирієм пролягали століття війн і кривавих чвар. «Дорнієць пасував би мені якнайкраще. Мають же бути в Дорні майстерні мечники та списники.»

Увійшовши до своєї світлиці, Серсея побачила на лаві коло вікна Кайбурна, що читав якісь папери.

— З ласки вашої милості, маю деякі звіти.

— Про нові змови та зради? — перепитала Серсея. — День був довгий та втомний. Хутко розказуйте і дайте спокій.

Кайбурн посміхнувся співчутливо, усе розуміючи.

— Якщо така ваша воля. Подейкують, що архонт Тирошу запропонував Лисові умови скінчення їхньої нинішньої торговельної війни. Раніше ходили плітки, що Мир хоче стати до війни на боці Тирошу, але без «Золотої Дружини» мирійці вважають, що…

— Що вважають мирійці — мені байдуже. — Вільні Міста завжди чубилися одне з одним. Їхні нескінченні зради, змови та союзи на Вестеросі не важили геть нічого. — Маєте якісь важливіші новини?

— Схоже, бунт рабів у Астапорі поширився на Меєрин. Жеглярі з десятку кораблів торочать про драконів…

— Про гарпій! У Меєрині — гарпії. — Десь вона це чула раніше, і от пригадалося. Меєрин знаходився на іншому кінці світу, далі на схід за Валірією. — Раби в них бунтують — то й нехай, їм гірше. Мені що з того? На Вестеросі рабів не тримають. Маєте ще новини?