Розділ «Серсея»

— Я знаю, що вас винуватити не можна. Пані Танда мені як сестра, котрої я ніколи не мала, а ви… — Їй увірвався голос. — Даруйте мені. Я живу в невпинному жасі.

Фалиса розтулила і стулила пельку, від чого набула вигляду особливо тупої рибини.

— У… жасі, ваша милосте?

— Від дня смерті Джофрі я ще ані разу не спала повну ніч. — Серсея наповнила келиха наливкою. — Мої друзі… ви ж мої друзі, сподіваюся? І короля Томена?

— Нашого юного пана і володаря? — мовив пан Балман. — Звісно ж, ваша милосте. Адже гасло дому Стокварт: «Пишаємося вірністю».

— О, якби ж я мала більше таких друзів, як ви, добрий пане. Скажу вам відверто: мені дошкуляють болісні сумніви щодо пана Брона, лицаря Чорноводи.

Чоловік з дружиною перезирнулися.

— То підлий задрипанець, хай ваша милість мені пробачають, — мовила Фалиса. — Зухвалий чорноротий мугиряка!

— Геть негідний лицарського звання! — додав пан Балман.

— Авжеж, — чарівно посміхнулася до нього Серсея. — Бо кому ж, як не вам, знатися на справжніх лицарських чеснотах. Я ж пам’ятаю вас у турнірі… отому, де ви билися так вправно та відважно…

Лицар почепив на обличчя сумирну посмішку.

— В тій невеличкій забаві при Сутіндолі шість років тому? О, на жаль, вас там не було, інакше б я увінчав вас короною краси та кохання. А чи не при Ланіспорті після Повстання Грейджоя? Там я вибив із сідел чимало добрих воїнів…

— Так, саме там. — Її обличчя раптом потемніло. — Біс зник з очей тієї ж ночі, коли помер панотець, лишивши двох сумлінних наглядачів в’язниці у калюжі крові. Хтось каже, він утік за вузьке море, та я маю сумніви. Карлик — лукава істота. Може, він досі ховається поблизу, замисливши нове лиходійство? Можливо, його переховує хтось зі старих приятелів?

— Брон? — Пан Балман розгладив свої кущаві вуса.

— Адже той горлоріз завжди був Бісовим поплічником. Лише Морок знає, скільки людей він спровадив до пекла за Тиріоновим наказом.

— Хай ваша милість мені пробачають, але я мав би помітити карлика, якби він ховався десь у наших маєтностях, — відповів пан Балман.

— Мій брат малий на зріст. Йому долею написано ховатися так, щоб його не помітили. — Серсея дозволила своїй руці здригнутися. — Ім’я дитини — то дріб’язок… але непокаране нахабство родить бунти. А цей Брон, як мені казав Кайбурн, збирає навколо себе посіпак.

— Нещодавно він узяв до надвірної варти чотирьох лицарів, — пригадала Фалиса.

Пан Балман пирхнув.

— Моя добра дружина їм лестить, коли зве лицарями. То сердюки, що скочили вище власної голови. Жоден із чотирьох не має ані краплі шляхетства у крові або звичаях.