Розділ «Серсея»

— Є звістки з Дорну — можливо, варті уваги вашої милості. Великий князь Доран ув’язнив пана Даемона Піщанця — байстрюка, що колись служив зброєносцем Червоному Гаспидові.

— Пригадую його. — Пан Даемон був серед дорнійського почту великого князя Оберина в його останній подорожі до Король-Берега. — Що він накоїв?

— Вимагав, щоб звільнили доньок князя Оберина.

— То й дурень.

— Також, — додав князь Кайбурн, — наші друзі в Дорні повідомляють, що доньку Лицаря Плямистого Гаю зненацька обручили з князем Естермонтом. Того ж вечора її відіслали до Зелен-Каменя, і є звістка, що вони з Естермонтом вже побралися.

— Це легко пояснити байстрюком у череві. — Серсея вхопила кучерик свого волосся і заходилася з ним гратися. — Скільки років невинній нареченій?

— Двадцять і три, ваша милосте, тоді як князеві Естермонту…

— …щонайменше сімдесят. Мені це відомо.

Естермонти були їй родичами у шлюбі через Роберта, чий батько взяв дівчину з їхньої родини за дружину в нападі чи то хіті, чи то божевілля. Коли Серсея виходила за короля, Робертової паніматки вже давно не було на світі, але обидва її брати з’явилися на весіллі та прогостювали наступні півроку. Згодом Роберт наполіг відповісти їм ласкою на ласку, і королівське сімейство попхалося на гостину до Естермонту — невеличкого, вкритого горами острова коло Пізьми. Ті два тижні, що Серсея пробула у Зелен-Камені — вогкому та похмурому стольці дому Естермонт, були найдовшими у її молодому житті. Хайме з першого ж погляду перейменував замок на Зелен-Гній, і Серсея швидко з ним погодилася. Днями вона мусила нудитися, спостерігаючи, як її ясновельможний чоловік полює з соколами чи псами, п’є зі своїми дядьками та до нестями лупцює різноманітних родичів чоловічої статі у навчальному дворищі Зелен-Гною.

Була там і родичка жіночої статі — опецькувата вдовичка з цицьками завбільшки з диню, чоловік і батько якої померли у Штормоламі під час облоги. «Її батько був до мене добрий, — розказував дружині Роберт, — а з нею ми бавилися ще змалку.» На те, щоб поновити їхні забави, Робертові не знадобилося багато часу. Щойно Серсея заплющувала очі, як король прокрадався геть з опочивальні — розраджувати бідолашну самотню жінку. Однієї ночі Серсея послала услід йому Хайме, щоб справдити свої підозри. Коли брат повернувся, то спитав, чи не хоче вона Робертової смерті.

— Ні, — відповіла тоді вона, — я хочу наставити йому роги.

Їй подобалося думати, що саме тієї ночі вони з братом нагуляли Джофрі.

— Отже, Елдон Естермонт узяв собі дружину, на півстоліття молодшу за себе, — мовила Серсея до Кайбурна. — Чому це має мене цікавити?

Той здвигнув плечима.

— Не кажу, що має… проте Даемон Піщанець і дівчина з Сантагарів були близькі до доньки великого князя Дорана, Аріани. Або ж дорнійці хочуть, щоб ми так гадали. Можливо, тут нема про що казати, але мені здалося, що вашій милості варто знати.

— Ось я знаю. — Королева почала втрачати терпець. — Маєте щось іще?

— Лише одну невеличку справу. — Кайбурн запобігливо посміхнувся і розповів про лялькову виставу, яка нещодавно набула розголосу серед міського простолюду. В тій виставі королівством звірів правила зграя пихатих левів. — У зрадницькій казочці лялькові леви стали надто жадібними та гордовитими, аж почали жерти власних підданих. Коли шляхетний олень насмілився їм заперечити, леви зжерли і його, а тоді заходилися ревти, що це їхнє право як наймогутніших звірів.

— Оце і все? — перепитала Серсея.

Вистава її навіть розважила. Правильно висвітлена, вона могла стати повчальною.

— Не все, ваша милосте. Наприкінці з яйця налуплюється дракон і з’їдає усіх левів.