Розділ «Серсея»

— Нікому не кажи про це, дитино, — мовив він, посміхаючись тією таємною посмішкою, яку бачила сама лише Серсея. — Хай спершу його милість погодиться на заручини. А поки що зберігаймо нашу таємницю від усіх.

І Серсея зберігала, от лишень раз намалювала, як летить з Раегаром на драконі, міцно охопивши руками його груди. Коли Хайме знайшов малюнок, вона збрехала, що то королева Алісанна з королем Джаяхаерисом.

Їй було десять років, коли вона нарешті побачила свого принца живцем у плоті — на турнірі, влаштованому батьком привітати короля Аериса на заході. Попід мурами Ланіспорту вибудували помости для глядачів; галас простолюддя відлунював від Кастерлі-на-Скелі, неначе гуркіт грому. «Вони вітали батька удвічі гучніше, ніж короля, — згадала королева, — але удвічі тихіше, ніж принца Раегара.»

Сімнадцяти років, щойно висвячений на лицаря, Раегар Таргарієн влетів на бойовисько легким чвалом у чорному панцирному обладунку на визолоченій кольчузі. За шоломом його летіли довгі стрічки червоного, золотого, жовтогарячого шовку, схожі на язики полум’я. Двійко її дядьків упали під ударами його списа, а потім і десяток найкращих батькових бійців, цвіт заходу. Надвечір принц заграв на срібній арфі й примусив її плакати. Коли Серсею познайомили з принцом, вона трохи не потонула у безодні його сумних фіалкових очей. «Його боляче поранено, — пригадала вона свої тодішні думки, — але я його зцілю, коли ми одружимося.» Поруч із Раегаром навіть її прекрасний Хайме здавався незграбним телепнем.

«Принц буде мені чоловіком, — думала вона тоді, трохи не стрибаючи з захвату, — а коли помре старий король, я стану королевою.» Тітка втаємничила її перед турніром.

— Ти маєш бути особливо вродливою, — наказувала пані Генна, клопочучись коло її сукні, — бо на завершальному бенкеті буде оголошено про твоє з принцом Раегаром заручення.

Того дня Серсея почувалася такою щасливою… інакше нізащо б не зважилася відвідати намет Маггі-Жаби. Та й погодилася лише на те, щоб показати Джейні та Меларі, що левиця не боїться нічого. «Я мала стати королевою. З якого дива королеві боятися вбогої бридкої старої?» Але минуло ціле життя, а при згадці про те передбачення шкірою досі бігли мурашки. «Джейна втекла з намету з вереском жаху, — пригадала королева, — але Мелара лишилася, і я теж. Ми дали їй скуштувати нашої крові та посміялися з її божевільних пророцтв, що всі до одного здалися нам конче безглуздими.» Вона мала побратися з принцом Раегаром, хай що там белькотіла дурна стара. Адже їй пообіцяв батько, а слово Тайвина Ланістера — те саме, що золото.

Її сміх завмер наприкінці турніру. Не було завершального бенкету, ніхто не пив здравиці за її заручення з принцом Раегаром. Лише холодні погляди та крижана мовчанка між королем та батьком. Пізніше, коли Аерис із сином та всі його відважні лицарі вирушили до Король-Берега, дівчина прибігла до тітки у сльозах, нічого не розуміючи.

— Твій батько запропонував шлюб, — розказала тітка Генна, — та Аерис не схотів нічого чути. «Ти мій найздібніший слуга, Тайвине, — мовив король, — але спадкоємців дому не одружують з доньками надвірних слуг.» Висуши сльози, люба моя. Хіба леви плачуть? Твій батько знайде тобі іншого чоловіка — кращого за Раегара.

Але тітка їй збрехала, і батько не справдив надій — саме так, як останнім часом не справджував Хайме. «Батько не знайшов мені кращого чоловіка. Він віддав мене Робертові, і прокляття Маггі розквітло, як отруйна квітка.» Якби ж вона побралася з Раегаром, якби ж справдився замір богів… то він би й не глянув удруге на те дівчисько-вовчисько. «Раегар зараз був би нашим королем, а я — його королевою, матір’ю його синів.»

Вона так і не пробачила Робертові, що той убив її принца. Проте леви ніколи не славилися вмінням пробачати. І скоро про це дізнається пан Брон, лицар Чорноводи.