Розділ «Серсея»

— Я не хочу якогось там майстра-мечника! Я хочу пана Лораса.

— Ти надто високої думки про нього. Знаю, це твоя дружина задурила тобі голову казками, наче він такий вправний та сміливий. Але, приміром, Озмунд Кіптюг подолає трьох таких лицарюжок, як оте хлопчисько.

Хайме зареготав.

— Той самий Озмунд Кіптюг, якого я знаю? Оце вже дзуськи!

Серсеї закортіло його придушити. «Наказати б панові Лорасу, щоб дав панові Озмунду збити себе з коня. Звитяжця зганьбити — що слимака посолити, зразу зіщулиться. А Томенові завзяття поменшає, хоч очима так не виграватиме.»

— Я пошлю по дорнійця, щоб тебе навчав, — відповіла вона. — Дорнійці — найкращі герцівники у королівствах.

— Зовсім ні! — мовив Томен. — Та й не хочу я ніякого дурного дорнійця. Я хочу пана Лораса. Така моя королівська воля!

Хайме зареготав. «Од нього геть ніякого зиску. Чого це він смішки справляє — гадає, тут йому вертеп?» Королева сердито ляснула долонею по воді.

— То я мушу послати по малого Баша? Ти не можеш наказувати мені королівською волею. Я — твоя мати, королева!

— Так, але я — король! Маргерія каже, що короля мають слухатися всі. Я бажаю, щоб назавтра зранку мені засідлали білого румака, і щоб пан Лорас учив мене кінного герцю. А ще я хочу кошеня і ніколи не їсти буряків!

І Томен рішуче схрестив руки на грудях.

Хайме не припиняв реготу. Королева вирішила не зважати.

— Ходи сюди, Томене. — Коли король, навпаки, відсахнувся, Серсея зітхнула. — Боїшся? Але ж король не може знати страху.

Хлопчик наблизився до купільниці, опустивши очі долу. Серсея простягла руку і попестила його золоті кучері.

— Хай ти король, але ж і маленький хлопчик теж. Доки ти не досягнеш віку, влада належить мені. Обіцяю, тебе навчатимуть кінного бою. Але не Лорас. Лицарі Королегвардії мають важливішу службу, ніж гратися з дітьми. Ось запитай пана Регіментаря Королегвардії. Хіба не так, пане Регіментарю?

— Надзвичайно важливу службу, — криво посміхнувся Хайме. — Ось приміром, їздити круг міста і вдесяте оглядати мури.

Томенові на очі мало не накотилися сльози.

— Можу я мати хоч кошеня?

— Можеш, — погодилася королева. — Якщо я більше не почую дурниць про кінний герць. Обіцяєш?

Король посовав ногами.