Розділ «Частина II. Страшна битва»

Відсутність Голмса розбивала серце Мінні. Вона закохалася. Його приїзди захоплювали її, а від’їзди вбивали. Вона була в роздумах: схоже, він до неї залицяється, навіть пропонує їй кинути навчання і втекти з ним до Чикаго, але тепер він далеко, а листи надходять так рідко. Вона б радо залишила Бостон, коли б ішлося про заміжжя, а не на тих ризикованих умовах, які він їй пропонував. Він би став їй чудовим чоловіком. Він був такий ніжний, якими рідко бувають чоловіки, і він гарно вів свою справу. Вона скучала за його теплотою й уважністю.

Невдовзі листи перестали надходити.

Закінчивши свою академію, Мінні переїхала в Денвер, де спробувала влаштувати свою театральну компанію, в процесі цього втративши 15 000 доларів. Вона й далі мріяла про Гаррі Ґордона. Її компанія прогоряла, і дівчина згадувала загадкового чоловіка дедалі частіше. Мріяла вона й про Чикаго, місто, яке, здається, було в усіх на вустах і куди, здається, всі переїжджали. А разом із Гаррі та Всесвітньою виставкою на порозі це місто притягувало її, немов магніт.

Вона переїхала до Чикаго в лютому 1893 року і стала працювати стенографісткою в юридичній фірмі. Вона написала Гаррі, повідомивши про свій приїзд.

Гаррі Ґордон практично одразу прийшов до неї і привітався зі сльозами на очах. Він був такий ніжний і душевний. Немовби й не було розлуки. Він покликав її до себе працювати особистою стенографісткою. Вони б могли бачитися щодня, не переймаючись втручанням хазяйки, в якої жила Мінні та яка наглядала за дівчиною, мов рідна мати.

Така перспектива захопила її. Гаррі ще ні словом не обмовився про шлюб, але вона бачила: він у неї закоханий. І це — Чикаго. Тут усе інакше, не так суворо й офіційно. Куди б вона не пішла, скрізь бачила своїх одноліток, які ходять всюди без супроводу, працюють, живуть своїм життям. Вона пристала на пропозицію Гаррі. Він, схоже, дуже зрадів.

Але це ставило перед нею чудну умову: Мінні мала прилюдно називати його Генрі Говард Голмс. Цей псевдонім, пояснив він, взято з ділових міркувань. Вона не повинна ніколи називати його Ґордоном і дивуватися, коли люди називатимуть його доктором Голмсом. А от Гаррі вона може його називати, коли забажає.

Вона вела його листування і бухгалтерію, а він зосереджувався на готуванні будівлі до Всесвітнього ярмарку. Вони разом обідали в його кабінеті: страви він приносив із ресторану внизу. Мінні виявила «чудові робочі навички», як писав Голмс у своїх мемуарах. «Перші кілька тижнів вона жила окремо, а потім, приблизно з 1 березня до 15 травня 1893 року, замешкала в кімнатах тієї будівлі, де був мій кабінет, поруч із ним».

Гаррі торкався її, пестив, його очі наповнювалися сльозами кохання. Урешті він зробив їй пропозицію. Вона відчула, що їй страшенно поталанило. Її Гаррі був таким красивим, таким динамічним, що вона розуміла, що шлюб принесе їй чудове життя, сповнене подорожей і красивих речей. Вона написала про ці сподівання своїй сестрі Анні.

Останніми роками сестри стали дуже близькими, подолавши колишнє відчуження. Вони часто писали одна одній. Мінні сповнювала свої листи новинами свого бурхливого роману й дивувалася, що такий красень обрав її собі за дружину.

Анна була налаштована скептично. Стосунки розвивалися занадто швидко і з таким ступенем близькості, який порушував усі тонкі правила залицяння. Мінні — мила дівчина, розуміла Анна, та аж ніяк не красуня.

Коли той Гаррі Ґордон — такий взірець краси й ділових умінь, то чому він обрав її?

У середині березня Голмс одержав листа від Пітера Сіґранда, батька Емеліни, який знову просив про допомогу в пошуках дочки. Лист був датований 16 березня. Голмс відповів швидко, 18 березня, друкованим листом, де розповідав Сіґрандові, що Емеліна залишила свою роботу 1 грудня 1892 року. Не виключено, що лист друкувала сама Мінні як особиста секретарка Голмса.

«Я отримав її весільні картки приблизно 10 грудня», — писав він. Вона нібито заходила до нього двічі після весілля, востаннє — 1 січня 1893 року, «і тоді була засмучена відсутністю пошти для неї; в мене склалося враження, що вона незадовго до того написала вам. Перш ніж піти від мене в грудні, вона розповіла мені особисто, що вони з чоловіком мають намір поїхати у справах до Англії, але коли вона побувала тут останній раз, то говорила так, ніби від планів поїздки вони відмовилися. Будь ласка, дайте мені знати в межах кількох днів, чи не чули ви щось про неї, і прошу дати мені адресу її дядька тут, у місті, я особисто з ним зустрінуся і спитаю, чи не заходила вона до нього, оскільки мені відомо, що вона мала звичку часто ходити до нього в гості».

Унизу він дописав постскриптум від руки: «Чи писали ви її друзям у Лафаєтт — може, їм щось відомо? Коли ні, то, гадаю, добре було б це зробити. Давайте мені знати про всі ваші новини».

Голмс обіцяв Мінні подорож у Європу, уроки малювання, гарний дім і, звичайно, діточок — він їх просто обожнює, — але спочатку вони обоє мають зайнятися деякими фінансовими справами. Переконуючи її, що має план, приречений на великий прибуток, Голмс умовив її переписати її маєтність у Форт-Ворті на такого собі Александра Бонда. Так вона і зробила 18 квітня 1893 року; документ засвідчив сам Голмс. Бонд, у свою чергу, переписав той документ на іншу людину, Бентона Т. Лаймена. Цей папір також засвідчено Голмсом.

Мінні кохала свого майбутнього чоловіка й довіряла йому, але не знала, що Александр Бонд — то сам Голмс, а Бентон Т. Лаймен — то помічник Голмса Бенджамін Пайтзель — і кількома рухами пера її коханий Гаррі заволодів більшою частиною дядькової спадщини. Не було їй відомо, що на папері Гаррі досі був одружений із двома іншими жінками, Кларою Лаверінґ і Міртою Белкнап, і що в кожному зі шлюбів має дитину.

Прив’язаність Мінні зростала, а Голмс тим часом виконав ще один фінансовий маневр. Він заснував виробничу компанію «Кемпбелл — Єйтс», яка за документами являла собою установу, яка продавала й купувала все на світі. Коли він заповнював реєстраційну документацію, у фірми було п’ять представників: Г. Г. Голмс, М. Р. Вільямс, Е. Е. Єйтс, Гайрам С. Кемпбелл і Генрі Овенс. Овенс — то був швейцар, який працював у Голмса. Гайрам С. Кемпбелл — фіктивний власник будівлі Голмса в Інґлвуді. Єйтс мав би бути підприємцем із Нью-Йорка, але насправді становив таку саму фантастичну фігуру, як і Кемпбелл. М. Р. Вільямс — це Мінні. Компанія нічого не виробляла й нічого не продавала: вона існувала, щоб тримати фонди, та для того, щоб давати рекомендації для всіх, хто скептично ставився до Голмсових розписок.

Пізніше, коли постало питання правильності документів корпорації, Голмс переконав швейцара Генрі Овенса підписати афідевіт[39], присягаючись, що він не лише був секретарем компанії, а й бачив на власні очі Єйтса та Кембелла і що Єйтс особисто вручив йому акційні сертифікати, які відповідають його частці в компанії. Пізніше Овенс сказав про Голмса: «Він схилив мене зробити ці твердження, обіцяючи виплатити затриману платню, ще й у свій гіпнотичний спосіб, і я щиро переконаний, що він певним чином впливав на мене. Коли я був із ним, я завжди був під його контролем».

І додав: «Своєї затриманої платні я так і не отримав».