Розділ «Частина II. Страшна битва»

Щиро,

П. Ю. Дж. Прендерґаст»

І знову щось у цій картці привернуло увагу Трюда. Чимало інших адресатів послань Прендерґаста теж звертали на них увагу, незважаючи на гори пошти від справжніх колег і товаришів, адже в цей час кожен, хто вмів писати, писав листи. У цих айсбергах слів, що пливли в ХХ століття, картка Прендерґаста — то лише один малий кристалик, що зблискує божевіллям, благає, щоб його взяли й поклали в кишеню.

І це послання Трюд також зберіг.

У квітні 1893 року громадяни Чикаго обрали Картера Генрі Гаррісона на п’ятий термін. Готуючись до ярмарку, він замовив двісті бочок віскі для розваги поважних осіб.

А от про Патріка Юджина Джозефа Прендерґаста він не подумав.

Запрошення

На той час Голмс відклав будь-які інші операції з майном Мінні. Мінні розповіла своїй сестрі Анні про передавання землі в Форт-Ворті, і тепер Голмс відчув: Анна починає будувати підозри щодо його істинних намірів. Але це його не дуже турбувало. Розв’язати цю проблему було дуже просто.

Одного ясного та свіжого весняного дня, наче в пориві дивацтва на рівнодення, Голмс запропонував Мінні запросити сестру до Чикаго на Всесвітню виставку. Його коштом.

Мінні дуже зраділа й негайно написала про цю добру новину Анні, і та одразу погодилася. Голмс знав, що так і буде, — а як же інакше? Сама тільки можливість побачитися з Мінні уже була привабливою. А коли додати Чикаго й великий ярмарок, то все це разом стає занадто великою спокусою, щоб від неї відмовитися, незалежно від думки Анни про його стосунки з Мінні.

Мінні ледве змогла дочекатися кінця навчального року, коли сестра нарешті могла залишити свої обов’язки в академії містечка Мідлотіан. Мінні збиралася показати Анні всі дива Чикаго — і хмарочоси, і крамницю Маршалла Філда, і «Аудиторіум», і, звичайно ж, виставку, — але над усе вона бажала познайомити Анну із власним дивом, містером Генрі Ґордоном. Зі своїм Гаррі.

Нарешті Анна зможе покласти край своїм підозрам.

Останні приготування

У перші два тижні квітня 1893 року погода була чудова, але траплялося чимало інших лих. Загинуло четверо будівельників виставки: двоє розбили голови, двоє від електрошоку. Разом із ними протягом того року загиблих стало сім. Теслі-профспілковики, які працювали на виставці, вирішили з огляду на своє значення на завершальному етапі будівництва зловити момент і застрайкували, вимагаючи мінімальної профспілкової платні та інших поступок, які давно вимагалися. Тільки одна з восьми веж оглядового колеса Ферріса була на своєму місці, ремонт Будинку виробників і вільних мистецтв ще не закінчився. Кожного ранку сотні людей підіймалися на його дах; щовечора вони прудко спускалися довгою густою вервечкою, що здалеку нагадувала мурашину дорогу. «Банда білильників» Френка Міллета енергійно фарбувала будівлі на Почесному дворі. Місцями тиньк уже почав тріскатися та обсипатися. Територією ходили спеціальні бригади, які латали такі дефекти. Атмосфера «тривожно напруженої праці» нагадала Кендейс Вілер, яку запросили декорувати Будинок жінок, «безладне господарство в чеканні гостей».

Незважаючи на страйк теслярів і те, скільки роботи ще лишалося попереду, Бьорнем почувався оптимістично, на його настрій впливала добра погода. Зима була довга й холодна, але тепер у повітрі пахло першими квіточками й вологою землею. Він відчував, що його люблять. Наприкінці березня його вшанували на справжній учті, яку влаштував головним чином Чарльз Мак-Кім у Нью-Йорку в старому Медісон-сквер-ґардені, елегантній споруді в мавританському стилі, яку спроектував партнер Мак-Кіма Стендфорд Вайт. Мак-Кім доручив Френкові Міллету подбати, щоб на бенкет прибули щонайкращі художники країни, і їх посадовили поряд із найкращими письменниками й архітекторами та їхніми покровителями — зокрема Маршаллом Філдом і Генрі Віллардом, і вони весь вечір вітали Бьорнема — заздалегідь — із тим, що він здійснив неможливе. І звичайно, вони частувалися, як боги. Ось меню:

Устриці з Блю-пойнт àl’Alaska.

Sauternes.

Перші страви:

Consommé весняне. Крем-суп із селери.

Amontillado.