Розділ «Частина II. Страшна битва»

Місс Емеліна Ґ. Сіґранд.

Одружуються

Середа, 7 грудня

1892 рік

Чикаго

Голмс сказав місіс Лоренс, що отримав це оголошення від самої Емеліни. «Через кілька днів після від’їзду вона повернулася по свою пошту, — пояснював він у своїх мемуарах, — і цього разу вручила мені одне зі своїх весільних запрошень, а також два чи три для інших мешканців будинку — їх тоді не було вдома; і згодом я довідався, що не менш як п’ятеро людей у Лафаєтті (Індіана) отримали такі картки. Поштова марка та її почерк на конверті доводили, що вона, напевне, розіслала їх сама, коли залишила свою посаду в мене».

Родина та друзі Емеліни дійсно отримали такі оголошення поштою, і справді, схоже, адресу на конвертах Емеліна написала сама. Швидше за все, Голмс підробив конверти чи обдурив Емеліну, зробивши так, щоб вона підписала ті конверти нібито для якоїсь безневинної мети — можливо, для різдвяних листівок.

Місіс Лоренс оголошення нічого не пояснило. Емеліна ніколи не говорила про якогось там Роберта Фелпса. А якщо вона поверталася і роздавала оголошення, то, звісно, вручила б їй таке особисто.

Наступного дня місіс Лоренс знову зупинила Голмса, спитавши тепер, що той знає про Фелпса. Так само байдуже Голмс сказав:

— А, його міс Сіґранд десь зустріла й познайомилася. Я нічого про нього не знаю, крім того, що в нього мандрівна професія.

Новина про весілля Емеліни докотилися до газети її рідного містечка, яка повідомила про це 8 грудня 1892 року маленьким невимушеним дописом. У повідомленні Емеліну називали «витонченою леді із сильним і чистим характером» і писали: «Її численні друзі відчувають, що вона розумно вибрала собі пару, і ми щиро вітаємо її». У дописі зазначалося трохи біографічних фактів, наприклад те, що Емеліна колись працювала стенографісткою у місцевого архіваріуса. «Звідти, — завершувався допис, — вона поїхала у Двайт, а потім — до Чикаго, де зустріла свою долю».

Під «долею» скромний автор мав на увазі заміжжя.

Протягом наступних днів місіс Лоренс ставила Голмсові додаткові питання про Емеліну, але той відповідав односкладно. Вона почала сприймати від’їзд Емеліни як зникнення і згадала, що невдовзі після останнього візиту дівчини в будівлі Голмса сталася цікава зміна.

«У день після зникнення міс Сіґранд — чи в той день, коли ми востаннє бачили її, двері кабінету Голмса були замкнені, і туди не заходив ніхто, крім самого Голмса й Патріка Квінлена, — згадує місіс Лоренс. — Приблизно о сьомій вечора Голмс вийшов із кабінету й попросив двох пожильців допомогти йому знести сходами валізу». Валіза була нова й важка, завдовжки приблизно 4 фути[37]. Її вміст був важкий, і через те великій валізі важко було давати раду. Голмс раз у раз попереджав помічників, щоб вони поводилися з валізою обережно. Приїхали кур’єри й повезли її геть.

Місіс Лоренс пізніше стверджувала, що в той момент переконалася, що Голмс убив Емеліну. Однак, ні вона, ні її чоловік нічого не зробили, щоб переїхати з цієї будівлі, і не звернулися в поліцію. Ніхто цього не зробив. Ні місіс Лоренс, ні містер Пітер Сіґранд чи його дружина, ні Нед, ні батько Джулії — Ендрю Смайт, ні її мати. Складалося враження, що ніхто не очікував, що поліцію зацікавить чергове зникнення людини, а коли й зацікавить, то що вона здатна буде провести ефективне розслідування.

Незабаром власна валіза Емеліни з її речами й одягом, яку вона взяла з собою, коли в 1891 році поїхала з дому працювати в клініці доктора Кілі, прибула на вантажний склад біля її рідного містечка. Її батьки спочатку думали — сподівалися, — що вона відіслала валізу додому, бо вийшла заміж за багатого чоловіка і їй не потрібні ці старі зношені речі. Але Сіґранди більше не отримували жодної пошти від Емеліни, навіть на Різдво. «І то, — зауважує доктор Б. Дж. Сіґранд, родич Емеліни, той самий дантист із північної частини Чикаго, — незважаючи на те, що вона мала звичку писати батькам два-три рази на тиждень».

Батькам Емеліни усе ж не спадало на думку, що їхню дочку могли вбити. Пітер Сіґранд сказав: «Урешті, я почав думати, що вона, напевно, загинула в Європі, а її чоловік не знав нашої адреси чи просто не став нас повідомляти».

Сіґранди та Лоренси хвилювалися б значно більше, коли б знали деякі інші речі.

Так, прізвище Фелпс було псевдонімом помічника Голмса Бенджаміна Пайтзеля — під ним він проходив лікування в інституті Кілі, коли вперше зустрів Емеліну.

2 січня 1893 року Голмс знову звернувся по допомогу до препаратора Чарльза Чеппелла, відіславши йому валізу з трупом жінки, з верхньої частини тіла якої було практично повністю зідрано всі м’які тканини.