Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Звичайно. Але глянь, що там несуть! Як ти гадаєш, це теж нам?

Так, це нам. Смажена курка зі спаржею. Страва хоч і для фабрикантів зброї. Едуард сам наглядає за всім. Він наказує Фрайданкові розрізати курку.

— Груди мадам, — командує Едуард.

— Я б воліла стегенце, — каже Герда.

— Стегенце і шматок грудей мадам, — галантно виголошує він.

— О, ви люб’язні, як завжди, — зауважує Герда. — Ви справжній кавалер, пане Кноблоху! Я так і знала!

Едуард самовдоволено усміхається. Я ніяк не збагну, навіщо він влаштовує цю комедію. Не може бути, щоб Герда йому так сподобалася, що він пішов на ці збитки: мабуть, він хоче відбити її в мене, щоб помститися за абонементи. Відновити таким чином справедливість.

— Фрайданку, — кажу я, — заберіть із моєї тарілки цей кістяк. Я такого не їм. Дайте мені натомість друге стегенце. Чи, може, ваша курка — ампутована жертва війни?

Фрайданк дивиться на свого господаря, як вівчарка.

— Це ж найласіший шматочок, — каже Едуард. — Ті, хто любить гризти кістки, вважають його делікатесом.

— Я приходжу сюди не гризти кістки, а їсти.

Едуард здвигає ситими плечима й неохоче дає мені друге стегенце.

— Може, ти краще з’їси салату? — питає він. — П'яницям спаржа шкодить.

— Давай спаржу. Я сучасна людина і маю великий нахил до самознищення.

Едуард відчалює від нас, як гумовий носорог. Раптом мене осяває блискуча ідея.

— Кноблоху! — гукаю я йому вслід генеральським басом Рене де ла Тур.

Едуард миттю обертається, ніби його хто штрикнув ззаду списом.

— Що це означає? — розлючено питає він.

— Що саме?

— Оце ревіння?