Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Не вірте нічому з того, що він плеще, шановна панно.

— Навіть тому, що тебе так звати? — питаю я.

Герда усміхається.

— Ви більйонер? Як цікаво!

Едуард зітхає.

— Просто ділова людина з усіма турботами ділової людини. Не слухайте цього базіки. А ви? Прекрасна, осяйна подоба богині, що безтурботним метеликом пурхає над темним виром скорботи…

Я не вірю своїм вухам і витріщаю очі на Едуарда, ніби він плює золотом. Мабуть, Герда сьогодні володіє якоюсь магічною привабливістю.

— Облиш, Едуарде, кучеряві слова, — перебиваю я його. — Ця панна й сама близька до мистецтва. Вона артистка. А я, по-твоєму, темний вир скорботи? Краще накажи принести нам гуляш.

— Мені здається, що пан Кноблох висловлюється дуже поетично, — каже Герда, дивлячись на Едуарда з простодушним захватом. — Як ви тільки находите час на вірші? Адже у вас такий великий ресторан і стільки офіціантів! Ви, мабуть, дуже щаслива людина! Такі багаті, та ще й обдаровані.

— Та якось викручуюсь, — скромно каже Едуард, сяючи від задоволення. — То ви теж артистка…

Я помічаю, що його раптом охоплює недовір'я. Це на нього набігла тінь Рене де ла Тур, як хмаринка на місяць.

— Я хочу сказати, справжній митець, — додає він.

— Більший митець за тебе, — відповідаю я. — Панна Шнайдер не співачка, як ти щойно подумав. Вона змушує левів стрибати крізь обруч і їздить верхи на тиграх.

А тепер забудь поліцая, що сидить у тобі, як у щирому синові нашої любої вітчизни, і дай нам попоїсти.

— Леви й тигри? — Едуард витріщає очі.— Це правда? — питає він Герду. — Бо цей чоловік надто часто бреше.

Я наступаю їй під столом на ногу.

— Я була в цирку, — пояснює Герда, не розуміючи, чому це його так зацікавило. — І знов вертаюся туди.

— Що в тебе є попоїсти, Едуарде? — нетерпляче питаю я. — Чи нам треба спершу подати автобіографію в чотирьох примірниках?

— Зараз я сам погляну, — галантно каже Едуард, звертаючись до Герди. — Для таких гостей! Для чарівниці манежу! О, вибачте панові Бодмеру його дикунську поведінку. Він виріс на війні серед селян-торфовиків і своїм вихованням завдячує одному істеричному листоноші.

Він перевальцем відходить від нашого столика.