Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Але ж у меню стоїть картопляна юшка!

— А це меню склав сам пан Кноблох, — каже Фрайданк, колишній єфрейтор інтендантської служби, і відрізає від паштету два шматки: великий Герді і маленький — мені.— Чи, може, ви волієте картопляну юшку, що стоїть у меню? — люб'язно питає він. — Можна замінити.

Герда сміється. Розлючений дешевою спробою Едуарда підкупити її їжею, я вже вирішую вимагати юшку, коли раптом Герда штовхає мене під столом ногою. А на столі вона граційно міняє тарілки і дає мені ту, де більший шматок.

— Так годиться, — пояснює вона офіціантові.— Чоловікові завжди дають більший шматок. Правда ж?

— Воно-то так… — розгублено мурмоче Фрайданк. — Вдома… Але тут…

Колишній єфрейтор не знає, що робити. Едуард наказав йому віддати майже весь паштет Герді, а мені відрізати тільки скибочку, і він наказ виконав. Але вийшло все навпаки, і тепер нажаханий Фрайданк бачить, що йому доведеться щось робити на свій розсуд. Такого в нашій любій вітчизні не люблять. Накази ми виконуємо швидко, це в нас у крові, гордій крові, і вже не одне сторіччя, але вирішувати щось самому — то вже інша річ. І Фрайданк робить єдине, на що він здатен: шукає допомоги у свого господаря, сподіваючись отримати новий наказ.

З’являється Едуард.

— Подавайте на стіл, Фрайданку, чого ви стовбичите?

Я хапаю виделку і швидко відділяю шматок від паштету, що лежить переді мною, саме тієї миті, коли Фрайданк, вірний першому наказові, знов пробує поміняти тарілки.

Офіціант застигає на місці. Герда пирскає зі сміху. Едуард, спокійний, як полководець, збагнувши, що сталося, відштовхує Фрайданка, відрізає другий добрячий шматок паштету, швидко кладе його на Гердину тарілку і єхидно питає мене:

— Смачний?

— Нічого, — відповідаю я, — шкода тільки, що не з гусячої печінки.

— А він і є з гусячої.

— А на смак — ніби з телячої.

— Ти коли-небудь їв гусячу печінку?

— Едуарде, я навіть блював гусячою печінкою, стільки її з’їв, — відповідаю я.

Едуард сміється в ніс.

— Де? — зневажливо питає він.

— У Франції, під час наступу, коли мене вчили бути чоловіком. Тоді ми захопили цілу крамницю паштету з гусячої печінки. Страсбурзького паштету у формах, із чорними перігорськими трюфелями, яких у тебе немає. Ти тоді чистив на кухні картоплю.

Я не кажу йому про те, що мені занудило, бо ми знайшли й господиню крамниці—стару жінку, яку снарядом роздерло на шматки й поприліплювало їх до розвалених стін, а сиву голову відірвало й настромило на гачок від полиці, наче на спис якогось варварського племені.